Для того, щоб повно та всебічно визначити правову сутність та призна-чення реєстрації прав на землю, насамперед необхідно з’ясувати суть таких понять як, "земля", "реєстрація" та "права на землю", згідно з українським законодавством та законодавством країн Європи.
Термін “реєстрація” походить від слова "реєстр", яке з’явилось в україн-ській мові через польське "rejestr", від латинського "regestum" – внесене, запи-сане: "regere" – приносити назад, вносити. Воно означає список, письмовий перелік кого-небудь або чого-небудь; книгу для запису справ, документів, майна, земельних володінь тощо [1, c. 6].
Термін "земля" використовується для позначення земної кулі і відособ-леної планети [2, c. 6; 3, с. 5], частини земної кори [4, c. 11], і природного ландшафта, територіального простору і території держави [5, c. 13], природного об’єкта і складової частини навколишнього природного середо-вища [6, c. 11; 7, с. 12] і т.д. Земля є багатоаспектним явищем, що має багато властивостей: вона і об’єкт матеріального світу, і територіальна основа людської діяльності, економічний актив і фактор виробництва, об’єкт різноманітних прав, чинник духовного життя нації і фактор національної єдності [8, c. 10]. З економічної точки зору земля є однією з основ створення суспільного багатства, з правової – абстрактним набором прав власності, а з соціальної та культурної – джерелом, що живить людську духовність [9, c. 15].
Характерними рисами землі як природного ресурсу є її незмінність, об-меженість за територією (розмірами), локальність за місцем розташування і не-рухомість [10, c. 44], земля має такі унікальні властивості, як непереміщеність, незнищенність і невідтворюваність [11, c. 92], індивідуальну, тільки їй прина-лежну якість – грунтову родючість [12, c. 103].
Наведені визначення землі затвердилися в нормативних актах і офіційних документах. Так, згідно з Державним стандартом [13], земля – це найважливіша складова частина навколишнього природного середовища, що характеризується простором, рельєфом, кліматом, ґрунтовим покривом, рослинністю, надрами і водами, що є головним засобом виробництва в сільському й лісовому господарстві, а також просторовим базисом для розміщення підприємств і організацій всіх галузей народного господарства. У ст. 1 ЗУ "Про охорону земель" земля визначається як поверхня суші з ґрунта-ми, корисними копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею [14]. Хоча, на думку В.І. Андрейцева, законодавчі визначення не відбивають істотних властивостей землі. Він вважає, що в юридичному значенні земля – це головна територіально-просторова частина довкілля (навколишнього природного середовища) у межах території України, національне багатство українського народу, матеріальна основа територіальної цілісності, суверенітету й національної безпеки держави [15, с. 14]. У межах даного дослідження нас цікавить земля в її правовому значенні, а точніше в аспекті прав на неї та державної реєстрації цих прав.
