На початку ХХІ століття перехід до постіндустріального та інформаційного суспільства, розвиток освіти, зростання динамічності населення сприяють інтернаціоналізації його життя, реалізації прагнення народів до взаємного спілкування та збагачення свого культурного, наукового світогляду. У зв’язку з цим зростає рол туризму, який покликаний задовольняти рекреаційні та інтелектуальні потреби людей різних країн. Виконуючи свої комунікативні, туризм стає однією із складових світових економічних відносин та міжнародного співробітництва людей, сприяє розвитку процесу інтеграції.
Важливу роль у розвитку туризму відіграла Манільська декларація зі світового туризму, яка проголосила, що „туризм розуміють як діяльність, що має велике значення в житті народів завдяки безпосередньому впливу на соціальну, культурну, освітню та економічну сферу життя держав та їх міжнародні відносини” [95, с. 11-12].
Низку важливих теоретико-правових положень сформульовано в Хартії туризму, прийнятій Всесвітньою туристською організацією у 1985 р. [214], в якій відображені основні права людини на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та оплачувану періодичну відпустку, а також вільно пересуватися без обмежень. Відповідно до тексту Хартії туризму для реалізації цих прав держави повинні розробляти й проводити політику, спрямовану на забезпечення гармонійного розвитку внутрішнього та міжнародного туризму, а також займатися організацією відпочинку на благо усіх тих, хто ним користується. Серед усіх намірів держав, спрямованих на розвиток правового захисту туристів, слід виділити наступні:
а) сприяти впорядкованому й гармонічному росту як внутрішнього, так і міжнародного туризму;
б) проводити туристську політику у відповідність із політикою загального розвитку, що здійснюється на різних рівнях – місцевому, регіональному, національному й міжнародному - і розширювати співробітництво в галузі туризму як на двосторонньої, так і на багатосторонній основі, включаючи для цієї мети також можливості Всесвітньої туристської організації;
в) приділяти належну увагу принципам Манільської декларації по світовому туризмі й Документу Акапулько при "розробці й здійсненні, де це доречно, своєї політики, планів і програм в галузі туризму у відповідності зі своїми національними пріоритетами й у рамках програми роботи Всесвітньої туристської організації";
г) сприяти вживанню заходів, що дозволяють кожному брати участь у внутрішньому й міжнародному туризмі, особливо за допомогою регулювання робочого часу й дозвілля, встановлення або поліпшення системи щорічних оплачуваних відпусток і рівномірного розподілу днів таких відпусток протягом року, а також надання особливої уваги молодіжному туризму, туризму людей похилого віку й людей з фізичними вадами;
д) захищати в інтересах сьогодення й майбутніх поколінь туристське середовище, що, містячи в собі людини, природу, суспільні відносини й культуру, є надбанням усього людства [214].
