Органи управління у туристичній діяльності у сфері сільського туризму в Україні
Туристична діяльність визнається державою одним із пріоритетних напрямів розвитку національної економіки та культури. Національний туристичний ринок формується та функціонує в правовому та економічному полі держави, його розвиток потребує ефективного правового та інституціонального забезпечення.
Основними напрямами державної політики в галузі туризму України є, насамперед, формування потреби в раціональному використанні вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення; забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму, як високорентабельної галузі економіки України, або створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму; створення сприятливого для розвитку туризму податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів контролю; запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення.
Дослідженням державного механізму впливу на розвиток туристичної сфери загалом і сільського туризму зокрема, займалися такі вчені, як В. Цибух [217], Н. Барчукова [21], М. Ананьєв [19], А. Бедненко [22], В. Гуляєв [5], О. Дзера, Н. Кузнєцова, В. Луць [78] тощо.
Слід зазначити, що розвиток сільського туризму в Україні відбувається досить повільно. Це пов'язано, перш за все, із відсутністю чіткої схеми відносин між туристами та власниками садиб. Держава, як системний механізм управління суспільними відносинами, в особі місцевих органів виконавчої влади, повинна забезпечити нормальне існування та взаємодію всіх учасників туристичної діяльності на селі.
Галузева визначеність органів виконавчої влади дасть можливість в межах своєї компетенції контролювати якість надання туристичних послуг, порядок проведення сертифікації, стандартизації наданих туристичних послуг, проводити облік та категоризацію особистих селянських господарств, контролювали реєстрацію туристів тощо.
Невід'ємним елементом системи управління виступають суб'єкти, їх визначають у науковій літературі як органічну, структурно-функціональну складову частину соціальної системи управління, представлену індивідом або групою людей, що наділені владними повноваженнями приймати управлінські рішення, справляти вольовий, інтелектуальний та моральний вплив на інших [49, с. 11]. Безумовно, наведене визначення, як і будь-яке інше, не є універсальним. Воно дещо суб'єктно-персоніфіковане, внаслідок чого втрачається зв'язок із соціальним об'єктом - суспільними процесами, на управління якими власне і спрямована діяльність суб'єктів.
