Етапи життя та педагогічної діяльності Золтана Баконія
Головним стрижнем педагогіки всіх часів є постать учителя, через діяльність якого відбувається становлення дитини як особистості, громадянина та майбутнього фахівця. На Закарпатті таким педагогом у галузі образотворчого мистецтва був обдарований учень фундатора закарпатської школи живопису Й. Бокшая – Золтан Степанович Баконій (1916 – 1989), якому долею призначалося продовжити справу зміцнення мистецьких надбань краю та плекання наступних поколінь талановитих художників (Додаток Д. 1).
На основі вивчення даних особистого архіву педагога-художника, матеріалів періодичних видань, спогадів сучасників нами визначено чинники формування Золтана Баконія та запропоновано періодизацію його життєвого шляху.
Перший етап його становлення припадає на раннє дитинство. Нижня межа (1916) визначена датою народження Золтана Баконія, верхня (1927) – роком закінчення початкової школи.
Народився Золтан Баконій 12 січня 1916 р. в с. Невицькому, що неподалік Ужгорода – провінційного на той час містечка Австро-Угорської імперії. Родина Баконіїв належала до учительської інтелігенції: батько був директором народної школи в с. Невицьке, мати – вчитель художньої праці в тій же школі. У біографічних нарисах Золтан Баконій згадував: «Себе я запам’ятав із трьох років, коли батько давав нам, маленьким дітям, книги з багатьма малюнками, а ми, розглядаючи їх із старшою на два роки сестричкою Марією, сперечалися, на чиїй сторінці красивіші зображення і завдяки чому. Різнокольоровими олівцями передавали на папері все, що бачили навкруги, придумували різні сюжети, намагалися копіювати цікаві картинки. Я любив малювати солдат і військову техніку, бо, напевно події 1919 – 1920 рр. (Закарпаття під владою Чехословаччини – уточнено нами), свідком яких був, залишили слід в пам’яті. Чотирьохрічним хлопчиком я спостерігав чеських легіонерів, що проходили через рідне село, бачив їх у дворі нашої школи, де вони перебували декілька днів, а пісня, яку вони співали, і зараз звучить у мене в думках» [121, с. 58]. Дитячі роки Золтана пройшли в атмосфері родинного виховання, яке забезпечило привиття художньо-естетичних смаків, сформувало образотворчі вміння, уявлення, поняття.
Потяг до навчання проявився змалечку. В умовах тогочасної шкільної системи на Закарпатті діти починали навчання з шести років. Золтану не вистачало чотирьох місяців до потрібного віку, тому він не був зарахований до першого класу. Однак, аудиторія, де проходили заняття у першокласників, знаходилася в одному будинку з кімнатами, де мешкало подружжя Баконіїв, тому хлопчик міг без перешкод потрапляти до класу, сидіти за партою і виконувати всі завдання нарівні з іншими школярами. Пізніше він згадував: «Ті, що навчалися, навіть не здогадувалися, що я «незаконний учень»... Пройшло півроку, всім видали свідоцтва про успіхи у навчальній діяльності, а я його не отримав, хоча сумлінно відвідував уроки, брав участь у всіх заходах, вмів читати, писати, виразно декламувати вірші. Мій плач був протестом, тому батьки змушені були викликати в школу екзаменаційну комісію, яка в результаті випробовувань (читання з букваря тексту, декламування віршів, написання під диктовку, виконання арифметичних дій) прийняла рішення про моє офіційне перебування в першому класі» [121, с. 59]. Так почалося навчання, від якого назавжди залишилися в пам’яті і серці твори просвітителів та письменників Закарпаття – В.Гренджі-Донського, Л. Дем’яна, О. Духновича, О. Павловича та інших. Отримавши свідоцтво і ставши рівноправним у першому класі, Золтан прагнув бути першим у всьому: в розв’язанні задач, знанні таблиці множення, алфавіту, вивченні руської (української), словацької мов, латині. Захоплення викликали географія, природознавство, малювання, наука про рідний край, співи, на яких закарпатські пісні супроводжувалися батьківською грою на скрипці.
Родинне виховання в учительській сім’ї було специфічним, про що згадує його сестра Марія: «У нашому домі не було поділу на справи виключно жіночі чи чоловічі. Коли йшов дощ – вишивали всі, а мити посуд, прибирати, прати – це могли і чоловіки. Баконії звикли жити один для одного» [121, с. 55]. Такий уклад життя забезпечив розвиток таких рис характеру як працелюбність, відповідальність, взаємодопомога, взаєморозуміння, повага до інших, що стали основоположними на протязі всієї діяльності майбутнього педагога.
Вся работа доступна по Ссылке
