Становлення, розвиток і взаємозв’язок «економіки знань» та інноваційної економіки

     

      У 50-х роках минулого століття в умовах глобалізації світової економіки в економічно розвинутих країнах – лідерах в науково-технічній та освітній сферах, спостерігається виникнення постіндустріальних економічних систем, які станов-лять наступний, вищий рівень організації господарства. До вивчення соціально-економічних процесів, що характеризують трансформацію індустріального суспільства в постіндустріальне інформаційне суспільство, була привернута пильна увага вчених в економічній, соціально-політичній і філософській літературі. У результаті було сформульовано ряд концепцій розвитку економіки і суспільства. Дослідники звернулися до вивчення проблем суспільного розвитку в умо-вах прискорення технологічного прогресу ще в середині ХХ ст. Так, у працях англійського економіста К. Кларка «Економіка у 1960 році» і французького суспільствознавця Ж. Фурастьє «Велика надія ХХ століття» були сформульовані найважливіші методологічні принципи теорії постіндустріального суспільства і положення про грядуще зростання частки сфери послуг й інформаційного сектора як у сукупній робочій силі розвинутих країн, так і в структурі валового національного продукту. Ж. Фурастьє зазначав, що в суспільстві майбутнього більша частина зайнятих зосередиться у сфері створення послуг й інформації, людина зможе присвятити себе заняттям більш досконалим, ніж безпосереднє виробництво, утвердиться панування технократії [242, р. 42, 80-83, 319].

      У рамках постіндустріальної теорії ряд авторів звертають увагу на характерні риси нової технологічної цивілізації, яка зароджується, до того ж, коли прихильники постіндустріальної теорії показують значення технічних змін, що відбуваються, вони частіше за все як приклад наводять інформаційні технології [233, р. 334].

      Відомий американський вчений Д. Белл у середині 70-х рр. писав, що постіндустріальне суспільство являє собою «перш за все зміну характеру соціальної структури, зміну принципу виміру суспільства, а не всієї його конфігурації» [9, с.661], тобто мова йде про «появу нових стрижневих структур і нових стрижневих принципів: перехід від суспільства, що виробляє товари, до інформаційного суспільства, або суспільства знань». У контексті цього переходу Д. Белл розглядає три компоненти: «в економіці… зрушення від обробних галузей до сфери послуг; в технології… провідна роль заснованих на науці галузей промисловості; у соціологічному вимірі… нові технократичні еліти і новий принцип стратифікації» [там же]. Рух до постіндустріального суспільства однозначно трактується як процес еволюційний, поступовий. Ключові ознаки даного суспільства на межі століть позначаються лише у найбільш розвинутих країнах Західної Європи, США, Японії. А майбутнє людське суспільство Д. Белл вважав суспільством знання. Так, він писав: «Цілком очевидно, що постіндустріальне суспільство являє собою суспільство знання у двоякому розумінні: по-перше, джерелом інновацій у все більшій мірі стають дослідження й розробки (більше того, виникають нові відносини між наукою і технологією зважаючи на центральне місце теоретичного знання); по-друге, прогрес суспільства, який вимірюється зростаючою часткою ВНП і зрос-таючою частиною зайнятої робочої сили, все більше однозначно визначається успіхами в галузі знання» [9, с. 288].

      Вся работа доступна по Ссылке