Принципи формування сучасного механізму інвестування вищої освіти
У 90-і роки XX ст. в українській освіті відбулися істотні зміни. Значно зросла автономія навчальних закладів, збільшилася різноманітність видів установ освіти (у тому числі що реалізують програми підвищеного рівня), створений недержавний сектор освіти. Розширилися можливості вибору навчальної літератури, оновлений зміст гуманітарної і соціально-економічної освіти. Введена багаторівнева система вищої освіти, відбулося помітне укрупнення спеціальностей в системі підготовки кадрів в початковій і вищій професійній освіті.
Проте не було здійснене комплексне оновлення системи освіти. У резуль-таті нинішній стан освіти (її зміст і структура, матеріальна база, організаційно-економічні та управлінські механізми, статус педагогічного працівника) виявився не відповідним сучасним вимогам.
На наш погляд, діюча система інвестування освіти в умовах нестачі бю-джетних коштів є неефективною за рядом напрямів:
- розподіл бюджетних коштів по статтях бюджетної класифікації і дотри-мання принципу їх цільового використання не дозволяє здійснювати маневру-вання ресурсами залежно від конкретних умов;
- посилення контролю за витрачанням бюджетних коштів переростає в не-обхідність обґрунтування перед фінансовими органами доцільності кожної тра-ти цих коштів, що зводить нанівець законодавчо встановлену автономію і самостійність освітніх установ;
- чинна структура фінансових органів містить безліч проміжних ланок, що уповільнюють рух фінансових потоків.
Ринок освітніх послуг сьогодні також відрізняється непрозорістю, монополізмом регіональних освітніх установ, низькою мобільністю осіб, що навчаються. Це веде до закріплення неефективних з погляду суспільства механізмів відбору молоді, а також до слабкої орієнтації на поточні і довгострокові запити ринку праці, до поширення кон’юнктурної гри на платоспроможному попиті населення на престижні спеціальності.
Класична модель інвестування освіти (для розвинених країн) передбачає поступове скорочення державних витрат на вищу освіту у розрахунку на одного студента з паралельним запуском ринкових механізмів в цю сферу. Неолібераль-ний механізм інвестування передбачає поєднання одночасного скорочення ви-трат держави у відносному вирахуванні з різким зануренням вищої школи у ринкове середовище.
В країнах з розвиненою ринковою економікою традиційно головна роль відводилася державі. Вивчення світового досвіду реформування системи вищої освіти і механізмів її інвестування показує, що держава надає все більше і більше свободи ВНЗ, прагнучи створити умови для залучення приватних інвесторів і збільшення позабюджетних джерел фінансування освіти.
Поштовхом до початку реформ стала криза національних освітніх систем, яка проявилася в їх нездатності адекватно реагувати і швидко адаптуватися до стрімких змін в науці, техніці, технології і соціальній структурі суспільства. Тому ряд західних країн сьогодні піддає жорсткій критиці централізовану державну політику у галузі вищої освіти, ВНЗ світових країн отримують автономію у фі-нансовій сфері, самостійно формують свою інвестиційну політику. Наприклад, в США держава здійснює часткове фінансування, контроль витрат ВНЗ, контроль чисельності студентів та якості освіти. В країнах, де значно переважає бюджетне фінансування, спостерігається виражена тенденція до його скорочення (Австрія, Німеччина, Франція).
Реформи в національних системах освіти, які проводилися у більшості країн, були направлені на пошук оптимального співвідношення державного і приватного фінансування освіти, поєднання централізованого і децентралізованого управління, доцільної міри автономності ВНЗ, підвищення якості освіти та її відповідності змінам в суспільстві, розвиток системи безперервної освіти, нових форм і джерел інвестицій за рахунок розвитку співпраці між школою і ВНЗ, ВНЗ і корпораціями, ВНЗ і суспільством.
Вся работа доступна по Ссылке
