Зміст і функціональна роль виробничо-господарських комплексів у системі національної економіки
В ринкових умовах господарювання економічне зростання та ефективний розвиток конкурентних процесів багато в чому залежить від раціонального використання ресурсів і встановлення взаємовигідних економічних відносин, які розвиваються на мікрорівні. Необхідність розробки та оцінки стратегії ринкової поведінки обумовила аналіз особливостей структури ринку, включаючи взаємодію господарюючих суб'єктів, які є одним з основних чинників, що визначають структуру виробництва, витрати, випуск і ціни [1, с.345; 2, с.70].
Дослідження господарських відносин між підприємствами дозволяє визначити закономірності розвитку ринку, особливості державної промислової політики, включаючи антимонопольне і галузеве регулювання, а також впливати на структурні зрушення в економіці. Вищезазначене обумовлює необхідність систематизації особливостей виникнення і функціонування в структурі економіки великих підприємств та інтегрованих структур, які за сутністю є виробничо-господарськими комплекcами.
Проблемам розвитку великих підприємств та інтегрованих структур, які за сутністю є виробничо-господарськими комплексами, присвячено дослідження вітчизняних і зарубіжних учених і практиків, зокрема [3-10]. Ними підкреслюється необхідність продовження досліджень, що обумовлено різноманіттям виробничо-господарських комплексів, їх значенням для розвитку економіки, а також високою мінливістю ситуації в економіці та необхідністю адаптації механізму управління їх розвитком до цих змін.
Нормативні документи не визначають поняття «виробничо-господарський комплекс» та «інтегрована структура», хоча дані терміни широко використовується в діловій і науковій лексиці, літературі [11-13].
Для визначення змісту поняття «виробничо-господарські комплекси» і виявлення їх ролі в національній економіці звернемося до економічної історії.
Як відмічається у роботах [14-16] перехід від вільної конкуренції окремих самостійних капіталістичних підприємств до монополістичного капіталізму став головною тенденцією розвитку світової економіки в кінці XIX – на початку XX ст. Причинами цього переходу були в якісні зміни у структурі продуктивних сил, обумовлені досягненнями науки і техніки в процесі другої технологічної революції. Галузі важкої індустрії займають провідне місце, значно випередивши за темпами зростання легку промисловість. Структурні зрушення в економіці викликали потребу в значних обсягах капіталу, що збільшило рівень концентрації виробництва і посилило спеціалізацію та кооперацію як на мікро-, так і на макрорівні [14, с.52]. При цьому використовуються складні форми організаційно-економічних відносин між окремими підприємствами, починають формуватися складніші господарські зв'язки, які приводять до утворення об'єднань підприємств (картелі, трести, синдикати, концерни) [5, с.67, 16, с.23]. І має місце поширення інтеграційних процесів як досить складної форми економічних відносин між підприємствами, що викликано відповідними передумовами у вигляді концентрації виробництва і капіталу.
Вся работа доступна по Ссылке
