Структура кредитного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників

     

      Серед основних факторів економічного зростання сільського господарства як стратегічної галузі України важливе місце належить її кредитному забезпеченню, без якого сільське господарство як товаровиробник не може існувати [310, c. 3].

      Об’єктивна необхідність кредитування сільського господарства пов’язана з потребою поповнення оборотних коштів, забезпеченням відтворювальних процесів, придбанням основних засобів, запровадженням нових виробництв і прогресивних технологій. Розбудова системи сільськогосподарського кредитування повинна відбуватись з урахуванням встановлення для аграріїв таких відсоткових ставок, які були б прийнятними для суб’єктів з огляду на їх фінансовий стан, терміном користування кредитами, який визначається технологічно обумовленою тривалістю відтворювальних процесів та розв’язанням проблеми своєчасного повернення кредитів.

      У зв’язку з цим виникає необхідність формування ефективної системи сільськогосподарського кредитування, яка сприяла б вирішенню фінансових проблем аграрного сектору та його зміцненню.

      Під системою (гр. systema – ціле, складене з частин) слід розуміти множину закономірно пов’язаних один з одним елементів, які в сукупності являють собою єдине ціле [305, с. 459] або сукупність частин, пов’язаних спільною функцією [343, с. 449], тобто поняття системи нерозривне з поняттями цілісності, елемента (частини), підсистеми, взаємовідносин, структури тощо. Цілісність випливає з самої сутності поняття системи, дає можливість виокремити об’єкт серед безлічі інших і є забезпечуючим фактором її існування. Без окремих елементів або частин, об’єднаних за певною ознакою, неможливо уявити собі єдине ціле. Поняття підсистеми логічно випливає з поняття системи, оскільки складові елементи останньої також формуються та об’єднуються на основі виконання спільної функції, сукупність яких забезпечує функціонування системи. При цьому систему можна розглядати як організацію чого-небудь, зумовлену планомірним та правильним розміщенням частин, які перебувають у постійному взаємозв’язку між собою та відзначаються строгою послідовністю дій, що вказує на існування взаємовідносин між елементами. Взаєморозташування та зв’язок елементів системи, внутрішня форма її організації являє собою структуру цілого.

      Для функціонування системи характерною є наявність взаємовідносин і зв’язків не тільки між її елементами, а й нерозривність зв’язку із зовнішнім середовищем, яке чинить свій вплив на її розвиток, багаторівневість побудови і поведінки.

      Вся работа доступна по Ссылке