Сучасні тенденції розвитку сільськогосподарських підприємств

     

      Сільське господарство займає в економіці України досить важливе місце та постає базою від розвитку якої залежить соціально-економічний стан суспільства та продовольча безпека країни. Галузь сільського господарства охоплює приватні, приватно-колективні і державні підприємства а також фермерські і сільські домогосподарства. Станом на 2010 р. кількість населення що має повну зайнятість в сільському господарстві мисливстві, лісовому господарстві та рибальстві склала 3,15 млн. осіб або 15,6 % від всього зайнятого населення. Крім того домогосподарства, місце проживання яких зареєстровано на території сільських населених пунктах і членом яких відповідно до чинного законодавства надані земельні ділянки з цільовим призначенням “для ведення особистого селянського господарства” [115, с. 65] складають 4,6 млн. одиниць. Якщо прирівняти цих частково зайнятих працівників до загальної кількості зайнятих то це складає 22,8 %.

      В цілому товарним сільським господарством займаються з повною чи частковою зайнятістю від 30 до 40 % сільського населення. Обробляючи у 2010р. 36,6 млн. сільськогосподарських угідь підприємства і громадяни послабили заходи щодо деградації земель. За останні 10 років загальні втрати сільськогосподарських угідь досягли 3,75 млн. га (2000-2010 рр.) що прирівнюється до зникнення вказаних угідь Дніпропетровської і Київської областей. Втрати ресурсу землі обумовлені як об’єктивними так і суб’єктивними факторами: водна і вітрова ерозії, підтоплення, вторинне заселення, утрамбування важкими машинами, порушення правил експлуатації землі, екологічне забруднення, використання для зрошення солоної і мінералізованої води і інше.

      В цілому на сьогодні землеробство функціонує при різко негативному балансі гумусу, основних позитивних речовин, що негативно впливає на урожайність і продуктивність земель. Особливо це стосується дрібнотоварного фермерства і сільських домогосподарств які здійснили виділення пайових земельних ділянок із польових сівозмін і великих масивів приєднавши їх до присадибних земель з метою господарювання як фізичні особи. Такий напрям процесів має довготермінові негативні наслідки, оскільки для підвищення урожайності культур до високого рівня необхідно затратити багато енергії, других ресурсів в тому числі добрива, хімічних меліорантів. Наприклад, для підвищення вмісту гумусу на 0,1 % при проведенні всіх прогресивних технологічних прийомів потрібно буде не менше 15-20 років [91].

      Вся работа доступна по Ссылке