Управління ризиками розміщення страхових резервів на основі інформаційних технологій
У процесі формування страхового ринку в Україні проблема управління ризиком може бути розглянута у двох аспектах. По-перше, дана проблема, пов'язана з діяльністю страхової компанії з мінімізації ризику, прийнятого до страхування, і по-друге, з точки зору управління ризиком з боку регіональних (обласних) органів влади і управління.
Зупинимося на особливостях управління ризиком в страховій справі, де поняття «ризику» трактується неоднозначно. Виходячи з правових положень, ризик – це сама небезпека чи випадковість, від якої проводиться страхування, разом з тим ризик – це ступінь чи величина очікуваної небезпеки, ймовірність її настання. Ризик у страхуванні характеризується імовірністю виникнення події і зупиняється для кожної обставини зі страхування або в законі, або в правилах страхування, або в конкретному договорі. На практиці термін «страховий ризик» вживається в різних контекстах, у тому числі ризиком називають окреме страхування, розмір відповідальності страховика, майно, прийняте на страхування, об'єкт страхових правовідносин тощо. З точки зору страхової компанії, ризик являє собою предмет страхування. А обсяг ризику, його характер, визначає для страховика можливість прийняття того чи іншого об'єкта на страхування.
У законодавчій базі страховий ризик визначається – як певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання [134].
В даний час державне управління ризиком полягає у встановленні Законом України «Про страхування» розміру статутного Капіталу страхової компанії, а також правил розміщення страхових резервів і методики розрахунку нормативного співвідношення активів і зобов'язань страховиків, затверджених Держфінпослуг. Цим же Законом визначено основні принципи державного регулювання страхування, регламентовані відносини між страховими організаціями та громадянами, підприємствами і установами, відносини страхових організацій між собою.
Із загального обсягу наявних у страховому законодавстві положень, як предмет дослідження, можна виділити сукупність норм, які визначають статус страховиків, а саме: ліцензування діяльності страхових компаній, їх взаємовідносини з підприємницькими структурами, установами, що представляють інтереси держави, організація і ведення ними «внутрішньої економіки» (формування необхідних фондів, інвестиційна діяльність). У зв'язку з цим, при виявленні допущених страховиками порушень норм чинного законодавства, Держфінпослуг має право видавати їм приписи щодо усунення порушень або позбавити їх ліцензії. Насправді, органи Держфінпослуг мають нечисленні структури, які не в змозі забезпечити необхідний контроль за діяльністю страхових компаній, особливо в регіонах країни, і тим самим ризики, пов'язані з обслуговуванням договорів страхування, і ризики, прийняті за договорами страхування, державою не регулюються. На нашу думку, ця функція є прерогативою регіональних органів управління, які при акредитації страхових компаній при обласному центрі розвитку страхової, інноваційної та інвестиційної діяльності для реалізації регіональних цільових програм страхування забезпечать контроль за їх діяльністю.
Вся работа доступна по Ссылке
