Економічний зміст та функції венчурного капіталу
Переважна більшість розвинених країн світу досягли високого рівня економічного зростання та конкурентоспроможності економіки через модернізацію інноваційної складової економічної системи. В сучасних умовах швидкого розвитку виробництва саме інновації стають рушійною силою зростання продуктивних сил. Однак впровадження та ефективна реалізація інновацій вимагає значних обсягів фінансових ресурсів. Формування таких ресурсів є достатньо проблематичним завданням, оскільки через постійний дефіцит бюджету в державі витрати на інноваційну діяльність мінімальні, а фінансові посередники, що акумулюють кошти на фінансовому ринку намагаються вкладати кошти у більш ліквідні активи та мінімізувати ризики. Міжнародний досвід доводить, що для інвестування в інноваційні проекти вже тривалий час успішно використовується відносно нове джерело фінансових ресурсів – венчурний капітал. У вітчизняній економіці венчурний капітал ще не виконує свого основного завдання – фінансування ризикових інноваційних проектів, а в науці має досить дискусійних характер.
За твердженням А.Т. Каржаува, ще з часів середньовіччя відома форма фінансування ризикових починань, коли першовідкривачам або винахідливим підприємцям надавали грошові засоби власники значних фінансових ресурсів. Із розвитком економічної системи, суспільних відносин, продуктивних сил, джерел капіталу, характеру праці змінився й характер “ризикового капіталу” – з’явилися нові форми капіталу та способи його використання з метою отримання прибутку [76 , с. 16-17].
Сучасна сфера венчурного фінансування є набагато молодшою. Перші інститути були створені лише після Другої світової війни, а саме, в 1946 році корпорація American Research & Development (ARD), яка була представлена у вигляді закритого фонду, що інвестував кошти у високотехнологічні фірми з великим ступенем ризику.
Батьківщиною венчурної діяльності як самостійного бізнесу можна вважати США, а саме Силіконову долину – в кінці 50-х років ХХ ст. засновниками венчурного капіталу були винахідники-новатори Артур Рок, Франклін (Пітч) Джонсон і Том Перкінс, які вперше брали участь в угодах з венчурного інвестування. Згодом, у 70-х роках венчурний капітал як одне із джерел фінансування приватного бізнесу почав використовуватися у Європі. На даному етапі свого функціонування венчурний капітал використовувався здебільшого як інвестиції у створення нових або розширення існуючих підприємств, що мали значні темпи росту виробництва та надприбутки. Тому більшість вчених традиційно пов’язують венчурний капітал з невеликими фірмами, що функціонують в наукомістких галузях виробництва та здатні генерувати надприбутки.
Проте, починаючи із середини 80-х років деякі дослідники звернули увагу на більш складну економічну природу венчурного капіталу. Під венчурним капіталом розуміли комбінацію або поєднання управлінського ноу-хау та фінансової підтримки, що надавалася фірмі в фазі високого ризику її розвитку [201, с. 63]. У цьому випадку використання венчурного капіталу знову ж таки пов’язувалось з високими темпами зростання фірми (вище середнього по галузі або регіону), незначною часткою власного капіталу, реалізацією новаторської ідеї шляхом створення нового продукту або послуги. За твердженням окремих дослідників [57, с. 16] на другому етапі розвитку венчурного інвестування як в США так і в Західній Європі запроваджується нова техніка венчурного інвестування. Крім того, що венчурні інвестори надають капітал фірмам, вони ще й напряму або з допомогою спеціальних посередників беруть активну участь в реалізації інвестиційного проекту (пошук кадрів, кваліфікованих управлінців, допомога в питаннях маркетингу, обладнання тощо).
Вся работа доступна по Ссылке
