Узагальнення методів процесного підходу до формування комплексної програми реструктуризації промислової корпорації
В теперішній час функціонування корпоративних структур у машинобудівній галузі Донецького регіону, як уже підкреслювалось, супроводжується нестабільністю зовнішнього середовища, недосконалістю законодавчої бази, гострою конкуренцією, необхідністю активного впровадження системи антикризового управління.
Система антикризового управління відрізняється від загального менеджменту, оскільки вводиться в дію з метою запобігання подальшого погіршення діяльності промислових корпорацій та передбачає ряд пов'язаних заходів.
Часто у спеціальній літературі антикризове управління одні автори пов'язують лише із управлінням підприємством в умовах загальної кризи економіки [6; 7; 21], інші – із управлінням фірмою, на початку банкрутства [133], треті зв'язують поняття антикризове управління з діяльністю антикризових управляючих в рамках судових процедур банкрутства [22]. Деякі автори вважають, що антикризові заходи слід вживати, коли фінансовий стан функціонуючого на ринку підприємства стає вже важким, а перспектива банкрутства – реальною [90]. Виходячи з цього вони повністю ігнорують діагностику загрози банкрутства на ранніх стадіях її виникнення і акцентують увагу тільки на «лікування» кризи. Інші ж вважають подібний підхід неприйнятним. Деякі автори, навпаки, звертають увагу тільки на заходи з діагностики кризи і механізми банкрутства та абсолютно забувають про методи антикризового управління [13]. На практиці антикризове управління виходить за межі вищенаведених процедур і включає комплекс заходів щодо повернення корпорації до стійкої прибуткової діяльності.
Таким чином, найвірнішим є системний підхід до антикризового управління, коли воно, розглядається як комплекс заходів від попередньої діагностики кризи до методів її усунення і подолання. За умови визначення можливостей проведення тих чи інших заходів антикризового управління необхідною є розробка і здійснення програми реструктуризації промислової корпорації, яка може являти здійснення значної частини усієї системи антикризових заходів або окремих її елементів. Спектр методів, які використовуються в процесі реструктуризації промислової корпорації, досить широкий. До нього входять і прості заходи і довгострокові, складні програми цілеспрямованого розвитку корпоративної культури. Проте, як показує зарубіжна практика при реалізації програми реструктуризації необхідно використовувати методи процесного підходу, обумовлені відмінностями у характері здійснюваних витрат й глибині структурних перетворень.
Виходячи з вищесказаного, виникає необхідність провести теоретичний аналіз існуючих методів процесного управління та обґрунтувати необхідність здійснення реструктуризації промислових корпорація на основі концепції процесного управління.
Сучасні промислові корпорації здатні існувати й успішно функціонувати на ринку лише за умови успішної адаптації системи корпоративного управління і постійного їх розвитку в умовах зміни зовнішнього середовища. Керівництво корпорацій постійно стикається з необхідністю вирішення загальноуправлінських питань, пов'язаних з впровадженням програми реструктуризації.
Реструктуризація корпорації – це структурна її перебудова з метою забезпечення ефективного розподілу і використання всіх ресурсів корпорації (матеріальних, фінансових, трудових, землі, технологій тощо), яка полягає в створенні комплексу бізнес-одиниць на основі розділення, поєднання, ліквідації (передачі) діючих і організації нових структурних підрозділів, приєднання до корпоративної структури інших підприємств, придбання визначальної частки в статутному капіталі або акцій сторонніх організацій.
Можливість здійсненій реструктуризації залежить від великої кількості самих різних чинників: своєчасності здійснення, тобто проведення тоді, коли ще не пізно; правильного вибору шляху реструктуризації; наявність або можливості запозичення грошових коштів тощо.
Необхідність проведення реструктуризації в промисловості комплексі Донецького регіону викликана наявністю різних проблем. До головних проблем промислових корпорацій можна віднести: фізичний знос і матеріальне старіння виробничих фондів (на початок 2009 р. знос основних фондів, наприклад, в машинобудівній галузі складає 57%); висока енерго- та матеріалоємність продукції, що негативно впливає на її конкурентоспроможність; низька кількість підприємств, що займаються інноваційної діяльністю; низька виробнича, технологічна і екологічна конкурентоспроможність промислових підприємств; низькі витрати на інформаційні технології; низька рентабельність машинобудівних підприємств (2 - 4%); ускладнений доступ акціонерних товариств до зовнішнього фінансування, нерозвинутість фондового ринку; значна питома вага збиткових машинобудівних підприємств (33 % на початок 2010 р.) [7] недостатній рівень заробітної плати, відсутність стимулу для залучення кваліфікованих та молодих спеціалістів на машинобудівні підприємства; обмежені можливості фінансування робіт з утилізації накопичених відходів; занадто високий рівень антимонопольного контролю; слабка протекціоністська політика з боку державних органів влади; неефективна товарна структура експорту. Аналогічне положення у горно-металургійному комплексі України [139; 140; 141].
