Концептуальні основи управління фінансовими ризиками банку

     

      Оцінка ризику може бути якісною (великий, малий ризик тощо) і кількісною, коли певному виду ризику дається числова характеристика. В економічній літературі використовуються різні критерії кількісної оцінки ризику: рівень, вартість, величина, міра ризику. Як міру ризику на практиці зручно використовувати абсолютні оцінки, наприклад величину можливих втрат, виражену в грошових одиницях, оскільки на її основі визначаються достатність капіталу, резерви, ліміти тощо.

      Для оцінки величини фінансових ризиків банку переважно використовуються три групи показників:

      1) статистичні величини: стандартне відхилення, дисперсія або -коефіцієнт, визначені за даними статистичної сукупності, сформованої зі спостережень за динамікою фінансових результатів діяльності банку протягом кількох періодів;

      2) непрямі показники ризикованості діяльності, обчислені, як правило, у формі фінансових коефіцієнтів за даними публічної банківської звітності;

      3) аналітичні показники (індикатори), призначені для оцінки конкретного виду ризику (незбалансованої ліквідності, кредитного, валютного, процентного, інвестиційного тощо) у процесі внутрішнього аналізу діяльності банку [36].

      Зазначимо, що оцінювання фінансових ризиків за допомогою методів статистичного аналізу є одним із найпоширеніших підходів, який ґрунтується на тому очевидному факті, що сукупна дія ризиків, на які наражається банк у процесі своєї діяльності, у підсумку відбивається на зміні показників його дохідності. Це дає підстави трактувати варіацію доходів як узагальнюючий показник ризикованості банківської діяльності.

      Статистичні показники ризикованості дають уявлення про загальні тенденції розвитку та функціонування банківської установи. Але сам банк не може обмежитися констатацією подій, які вже сталися і вплинути на які неможливо (ризики реалізувались, й одержано певний фінансовий результат). Керівництво банку зацікавлене в тому, щоб передбачити та оцінити всі конкретні ризики, які призводять до варіабельності доходу, тому статистичні показники доцільно використовувати як допоміжні індикатори ризику.

      За нашими спостереженнями для оцінки ризиків вітчизняних банків найбільш уживаними та доступними для зовнішніх аналітиків залишаються непрямі показники ризикованості банку. Такими показниками можуть бути мультиплікатор капіталу, рівень капіталізації, співвідношення власних і залучених коштів банку, залежність від міжбанківського кредитування, питома вага резервів на покриття кредитних ризиків в обсязі кредитного портфеля та ін. Основним способом оцінки ризику банку за допомогою непрямих показників є метод коефіцієнтів. Інформаційна база складається з даних фінансової звітності банків, статистичних даних та інших публічних (загальнодоступних) джерел інформації [36].

      Вся работа доступна по Ссылке