Аналіз рівня концентрації капіталу вітчизняних банків
Особливістю сучасної світової фінансової системи є посилення процесів концентрації банківського капіталу, які спостерігаються у країнах із різним рівнем економічного розвитку.
Рівень концентрації капіталу банків на ринку банківських послуг, як і на кожному іншому ринку, суттєво впливає на конкурентність і поведінку його учасників. На фінансовому ринку, зважаючи на його місце у структурі економіки, особливої ваги має питання компромісу між збільшенням конкуренції та збереженням фінансової стабільності. Конкуренція у фінансовому секторі має очевидні переваги: підвищення якості та розширення доступу до фінансових послуг, упровадження інновацій, зниження вартості фінансового посередництва. З іншого боку, зростання конкуренції в банківській системі, на відміну від інших секторів економіки, може мати шкідливі наслідки, оскільки зменшує маржу і може сприяти надмірному ризику, що може посилити нестабільність у банківській системі. Отже, управління концентрацією капіталу безпосередньо пов’язане з ефективністю виконання банківським сектором ролі акумулятора фінансових ресурсів і каталізатора економічного зростання. Саме тому визначення рівня концентрації капіталом є важливим об’єктом дослідження.
Низка дослідників зазначають як позитивні, так і негативні аспекти процесів концентрації капіталу в банківській системі. Зокрема, В. І. Міщенко вважає, що в умовах української економіки для забезпечення потреб суб’єктів господарювання у фінансових ресурсах необхідний вищий рівень концентрації банківського капіталу [132]. Ж. Довгань розглядає питання концентрації капіталу в банківській системі з двох позицій. По-перше, нарощення обсягів капіталу – це позитивний момент для системи, оскільки розширює кредитні та інвестиційні можливості банків, а також підвищує стійкість банку до різких потрясінь. З цієї точки зору для системи краще буде, коли в ній функціонуватимуть великі банки. По-друге, комерційні банки певним чином обмежені в можливостях нарощення власного капіталу – на практиці є два найбільш реальні способи: реорганізація банку (злиття, поглинання, приєднання) і додаткові вливання у статутний капітал (наприклад, шляхом додаткової емісії). Оскільки додаткові вливання у статутний капітал, ураховуючи обмежені фінансові можливості наявних акціонерів, пов’язані з ризиком втрати контролю над банком, то для великих банків більш пріоритетним буде шлях злиттів і поглинань. Така ситуація обумовлює іншу точку зору на проблему концентрації капіталу в банківській системі – вона призводить до зменшення загальної кількості банківських установ у системі та знижує загальний рівень конкуренції на ринку банківських послуг [55]. Російські вчені С. Р. Моісєєв, С. І. Черних та ін. [136] дотримуються думки про негативний вплив концентрації в банківському секторі на макроекономічному рівні, вказуючи на неринкові процеси формування монопольних промислових і фінансових груп. Аналіз великої кількості емпіричних даних дозволяє використовувати рівень концентрації як індикатор тенденцій розвитку банківських систем. Дослідження збільшення концентрації в європейській банківській системі в результаті низки злиттів кінця 1990-х років показало його вплив на ціноутворення [268]. Автори вивчали питання збільшення конкуренції в європейській банківській системі на основі простої моделі Курно банківського ціноутворення. Виявилось, що збільшення концентрації вірогідно призвело до зниження відсотків на кредити і депозити до запитання в банках. Однак дослідження відхилень ставок банків Південної Азії, пов’язаних із ринковою концентрацією після врахування інших специфічних чинників і екзогенних впливів із використанням моделі структурної цінової концентрації, яка базується на узагальненому методі найменших квадратів та оцінках випадкових ефектів, показало, що ніякі істотні відхилення ставок кредитного і депозитного ринків не були пов’язані з банківською концентрацією. Однак для домінуючих банків характерне підвищення процентної маржі, на що повинні звернути увагу регулятори ринку [270].
Вся работа доступна по Ссылке
