Соціальна дія та її смисл

     

      Дії належать до складних феноменологічних комплексів, що утворюються з когнітивних подій і зовнішніх рухів. Такими соціальними діями, згідно з М. Вебером є ціле-раціональна, ціннісно-раціональна, традиційна й афективна дії.

      А. Шюц розглядає два типи дій: 1) які мають за мету комунікацію і де свідомо використовують знаки; 2) дії, що не мають за мету комунікацію. Ю. Габермас пішов далі в своїх роздумах над ґенезою соціального та комунікативного. Проаналізувавши спадщину Е. Дюркгайма, М. Вебера, Дж. Міда, А. Шюца й інших, Ю. Габермас вказував на слабкі сторони їхніх соціальних концепцій. З одного боку, на вузькість теорії дії: поняття дії, покладене у їх основу Марксом, Вебером, Горкгаймером і Адорно, є недостатньо комплексним, аби охопити всі аспекти, у яких може здійснюватися суспільна раціоналізація, а з іншого – на змішуванні фундаментальних понять теорії дії і теорії систем: раціоналізація орієнтацій дій і структур життєвого світу – це не те ж саме, що й ускладнення систем дій. Ю. Габермас вважає, що зміст соціальної дії слід розглядати як комунікований. Він є конкретним, походить із традиційних сенсовних змістів культурного передання і входить в визначення норм, які поєднують суспільство, оскільки мотивують соціальну дію. Незалежно від того, як визначити суспільні норми: як моральні правила (Е. Дюркгайм) чи як соціальні ролі (Дж. Мід), – в усіх випадках зміст, який орієнтує соціальну дію, має форму обов’язкового групового очікування ситуаційно-специфічних образів, способів поведінки. Оскільки соціальна дія є дотриманням норм, то норми, які визначають дію, є очікуваннями щодо поведінки. Очікувана поведінка не є чимось випадковим – вона є частиною так званої «культурного передання», або традиції. Культурне передання Ю. Габермас трактує як зв’язок символів, що визначають картину світу соціальної групи і тим самим межі можливих комунікацій, які надають соціальній дії той чи той зміст. Таким чином, соціальну дію та її ядро – зміст – можна визначити тільки у зв’язку з «системою культурних передань», у якій виражається саморозуміння соціальної групи. Дійсно, для пізнання того чи того соціального явища потрібно не лише аналізувати його як факт, але й знайти причини його виникнення. Ці причини, своєю чергою, зумовлені як іншими соціальними фактами, так і традиціями, посередництвом яких здійснюється зв’язок між соціальними явищами. Ю. Габермас вважає, що зміст тієї чи тієї соціальної дії можна тільки зрозуміти, а традицію, яка визначає зміст – герменевтично засвоїти.

      У сучасних умовах, на думку Ю. Габермаса, можна виокремити чотири ідеальних типи соціальних дій: стратегічну, нормативну, драматургічну, комунікативну.

      Вся работа доступна по Ссылке