Робоча сила: формування, розвиток у командній економіці
Робоча сила завжди несла і несе на собі відбиток впливу суспільства, тому що праця є цілеспрямована і усвідомлена діяльність людини. Сама трудова діяльність здійснюється в суспільній формі, механізм здатності до праці – природний, а сутність її соціальна, тому що робоча сила є продукт праці суспільства, що надає їй характер продуктивної сили. Таким чином, по-перше, сутність людини реалізується в суспільній праці, але праця не єдина форма діяльності людини, хоча й найважливіша. Отже, визнання робочої сили сутнісною рисою людини не означає тотожності всієї життєдіяльності людини й праці. По-друге, наведена теза й висновок з неї не настільки очевидний, як це здається на перший погляд. В умовах первісного суспільства уся діяльність співтовариства являла собою трудову, нерозчленовану, і людина проявляла себе, підкоряючи всі свої здатності цілям трудової діяльності. З розвитком суспільства й суспільного розподілу праці, виділенням у результаті розвитку внутрішніх прихованих суперечностей і проявом їх на поверхні в процесі виникнення окремих сфер людської діяльності порушується єдність усієї життєдіяльності людини, її природної цілісності й відбувається вичленовування трудової діяльності, що, залишаючись першою й найсуттєвішою, разом з тим перестає бути єдиною.
Робоча сила або здатність до праці являє собою продукт суспільного розвитку, що реалізується в процесі праці, і це дає підставу розглядати робочу силу не тільки природною, але й суспільною властивістю людської сутності. Таким чином, робоча сила як продуктивна сила властива людині як такій, і нею потенційно володіє кожний індивід. Саме з того факту, що робочою силою володіє кожна людина поза залежністю від її класової належності, в умовах командної економіки випливає вимога загальності праці.
Досліджуючи робочу силу, її формування та розвиток, ми розглядаємо саме ту частину суспільства, що реалізує свою здатність до праці у вигляді робочої сили, тобто продуктивної сили. У командній економіці усі рішення з основних економічних проблем приймає держава і усі ресурси складають власність держави. Центральне економічне планування охоплює всі рівні – від домашнього господарства до державного. Розподіл ресурсів здійснюється на підставі довготривалих пріоритетів. З огляду на це виробництво благ постійно відривається від суспільних потреб і гальмується прогрес суспільства. Держава була єдиним реальним суб’єктом соціальної політики. Однією із характеристик стану трудящих у тоталітарній державі було їх відчуження від влади в суспільстві й від влади в господарстві [32, с.78].
Для дослідження соціально-економічного розвитку робочої сили у командній економіці корисним є аналіз виробничих відносин із приводу робочої сили в інших формаціях, що дозволить виявити закономірності їх становлення. Оскільки робоча сила – це елемент системи продуктивних сил, а сутність робочої сили – соціальна і механізм її – природний, то у системі продуктивних сил, що виступають у вигляді особистого чинника, робоча сила є найбільш абстрактною його характеристикою. Оскільки робоча сила є продуктивною силою для всіх способів виробництва, то виробничі відносини з її приводу носять загальний характер і мають специфічну соціально-економічну форму. Саме про розвиток робочої сили, її особливості в умовах командної економіки йдеться в працях Б.Ільїна, А.Котляра, В.Трубіна, Б.Ципіна [116, 27, 117, 118]. А про формування кваліфікованої робочої сили в цих умовах сказано в працях А.Бутенка, Б.Рубіна, І.Ягодкіної [18, 119, 120].
Вся работа доступна по Ссылке
