Професійний розвиток кадрового потенціалу, підвищення кваліфікації робочої сили, впровадження інноваційних технологій і визначальна роль в цьому процесі освіти і науки – все це сприятиме підвищенню соціально-економічної ефективності виробництва. У ХХІ ст. вирішальним чинником соціально-економічного розвитку стає людський капітал – і як інвестиції, і як носій здатності до праці – робочої сили. Тому вдосконалення процесу підготовки робочої сили нині розглядається як головний резерв підвищення темпів досягнення постіндустріальної якості макрогосподарської еволюції. Важливість цієї тези особливо виявляється в періоди кризового розвитку окремих країн, до яких насамперед належать країни з транзитивною економікою. А оскільки найпотужнішим інструментом оптимізації формування і реалізації параметрів робочої сили є система її освітньої підготовки, то прагнення України до інтеграції у світове господарство та пов’язані з цим проблеми формування постіндустріальної системи соціально-економічних відносин обумовлюють визначення нових пріоритетів і перспектив розвитку сучасної освіти, високої якості освітніх технологій та висувають нові вимоги до діяльності навчальних закладів, викладачів, професійна діяльність яких стає необхідною умовою формування освіченого працівника у ринкових умовах.
Сьогодення висуває нову вимогу до освітнього процесу – він має втілювати новітні досягнення науково-технічного прогресу, бути індивідуалізованим, відповідати перспективам розвитку економіки. Адаптованість системи освіти та професійної підготовки до змін кон’юнктури попиту та пропозиції на світових ринках праці, забезпечення підготовки робочої сили, професійно-кваліфікаційні показники якої відповідають потребам соціально-економічного розвитку суспільства, виступають як визначальні чинники росту конкурентоспроможності людських ресурсів. Саме в умовах формування інноваційного суспільства функціональними особливостями освіти виступає не тільки здатність надавати тим, хто навчається, обсяг знань та навичок, нагромаджений в попередні роки, але й підвищувати здатність до сприйняття та використання на практиці нових ідей, технічних інструментів та методів виробництва, формувати у працівників новаторські здібності, ініціативу та підприємливість, зростає креативна роль працівника. Про модель управління інноваційним розвитком та інтелектуальним капіталом, про творчу працю як основне джерело інноваційного розвитку йдеться у монографії «Інноваційна діяльність: стимули та перешкоди» [66].
Для більшості країн з високим рівнем конкурентоспроможності національних економік характерним став перехід від екстенсивного використання людських ресурсів з низьким рівнем базової професійної підготовки до інтенсивного використання висококваліфікованої робочої сили, більш гнучкої в сфері прийняття рішень і процесі адаптації до нових технологій. Закономірним для високотехнологічних секторів економіки стають тенденції до збільшення обсягів попиту на висококваліфікованих спеціалістів-універсалів, котрі мають не тільки якісну професійну підготовку, але й успішно оволодівають навичками підприємницької та управлінської діяльності.
Як зазначає Л.Шевченко, «національні економічні інтереси в освітній сфері полягають у тому, аби освіта виконувала покладені на неї функції: набуття, розширення та безперервного оновлення знань; зростання продуктивності праці та індивідуальних доходів працівника; збалансування ринку праці, забезпечення його робочою силою відповідно до змін попиту на працю; соціального захисту працівників від безробіття» [160, с.9].
Україна має досить розвинену систему шкільної, професійно-технічної і вищої освіти (див. рис. 3.2.). Проте ця система не забезпечує безперервної освіти впродовж усього життя людини. Необхідність безперервної освіти обумовлена динамізмом світового розвитку, переходом економіки України до інноваційної моделі розвитку. Глобалізація, швидкий технологічний розвиток, поява нового високотехнологічного обладнання обумовлює необхідність розвитку системи освіти, адаптованої до сучасних умов. «Це особливо важливо для промислових регіонів, модернізація та інноваційний розвиток яких вимагає постійного оновлення знань, безперервної підтримки якості робочої сили» - підкреслюють А.Антонюк і Ю.Дорофєєва [161, с.11].
Навчальний цикл включає початкову, базову середню та вищу освіту. Як підкреслив міністр освіти і науки, молоді та спорту Д.Табачник в квітні 2010 р. на загальних зборах Союзу ректорів вищих навчальних закладів, «у 2010 році зменшиться кількість випускників 11 класів з 416 тис. до 387,2 тис. і, навпаки, збільшиться кількість випускників після закінчення 9 класу з 358 тис. до 579 тис.» [162]. Після базової середньої освіти учні можуть зробити вибір між двома-трьома роками вищої середньої освіти та трьома-чотирма роками професійно-технічної освіти або обрати навчання в закладі вищої освіти. Після закінчення вищої середньої освіти учні можуть продовжити навчання за скороченою програмою в закладі професійної освіти або в закладі вищої освіти і отримати ступінь бакалавра, а потім ступінь спеціаліста, магістра.
