Розширення методологічних підвалин дослідження економічної системи в умовах глобалізації

     

      Як вже зазначалось вище, остання світова фінансова криза показала, що економічна наука в цілому, попри окремі попередження деяких вчених, виявилась нездатною передбачити наслідки неконтрольованого розвитку фінансового сектору глобальної економіки, а отже, і пом’якшити негативні наслідки такого розвитку, не кажучи вже про те, щоб завчасно нейтралізувати їх засобами державної регуляторної політики. Головною вадою традиційних підходів до аналізу закономірностей розвитку фінансових ринків – як національних, так і глобального – став, на нашу думку, відсторонений та знеособлений погляд на нього як на феномен з відсутністю людської складової, який розвивається на основі певних організаційно-технологічних схем залучення приватних (переважно) заощаджень та їхнього перетворення в інвестиції (також переважно приватні). Особистісна складова функціонування та розвитку цих ринків, включаючи поведінкові аспекти, якщо і враховувалась дослідниками, то переважно на мікрорівні, а при переході на макрорівень десь непомітно «губилась».

      Проте загострення кризових явищ у світовій економіці стало сильним поштовхом до активізації пошуку нових методологічних підходів до аналізу сучасних складних соціально-економічних феноменів, пов’язаних із глобалізацією, в тому числі такого феномену, як значне підвищення неконтрольованості та непередбачуваності розвитку світових фінансових ринків (див., зокрема, праці А. Гриценка [46], І. Ключникова та О. Молчанової [81], Ю. Ольсевича [139], І. Розмаїнського [167], Е. Рустамова [172], А. Сенчагова [181], Дж. Сороса [189], Д. Фролова [210] та ін.).

      З усього арсеналу таких нових пошуків необхідно, на нашу думку, виділити два напрями, які у найбільшій мірі пов’язані з предметом нашого дослідження: по-перше, активізація дискусії щодо «економічного імперіалізму» та поглиблений аналіз поведінкових аспектів економічної динаміки. Обидва ці напрями надають багато додаткових можливостей для більш адекватного теоретичного відображення процесів, що відбуваються у фінансовому секторі як глобальної, так і національної (особливо трансформаційної) економіки. Зазначимо, що особливо привабливим уявляється поєднання надбань в царині цих напрямів з досягненнями інституційної економічної теорії, отриманими такими відомими вченими, як Нобелівські лауреати Д. Норт [129, 130], О. Уїльямсон [204], Е. Остром [249, 250], а також А. Грайв [244], Т. Еггертссон [222, 242], О. Яременко [230] та ін. [див., наприклад: 155].

      Почнемо з розгляду парадигми «економічного імперіалізму». Її формування відбувалось починаючи з 30-х рр. минулого сторіччя та набуло активного продовження протягом 2008-2010 рр. на сторінках російської наукової періодики та відображено, зокрема, у статтях таких відомих авторів, як В. Автономов [2], О. Ананьїн [4], С. Гурієв [50], А. Лібман [99], А. Олейник [132], Д. Петросян [151], В. Полтерович [153], В. Радаєв [158], Н. Розов [168], Є. Сабуров [174], В. Тамбовцев [196] , М. Урнов [205], Н. Фаткіна [151], М. Шабанова [213], К. Яновський [228]. Дискусія з цієї проблематики виявила багато цікавих методологічних моментів, які мають значення для нашого дослідження.

      Перш за все, це стосується визначення змісту самого поняття «економічний імперіалізм». Більшість учасників дискусії, що відбулась, під економічним імперіалізмом розуміють щонайменше два взаємопов’язаних процеси: по-перше, проникнення методології економічної теорії у суміжні науки – політологію, соціологію, а по-друге, спроби розповсюдити методологію неокласичної економічної теорії з її моделлю економічної людини «homo economicus» на вивчення процесів та явищ, які традиційно розглядались іншими галузями наукового знання [151].

      М. Урнов відзначає, що існує щонайменш два трактування сутності економічного імперіалізму – вузьке та широке [205].

      Типовим прикладом широкого підходу є позиція С. Гурієва, який вважає, що економічний імперіалізм – це, з одного боку, активне вивчення економістами інших предметних галузей (неекономічних аспектів людського буття) за допомогою специфічних економічних методів, а з іншого боку – застосування економічних методів представниками інших наук [150, с. 135, 141]. Крім того, С. Гурієв вважає проявом економічного імперіалізму привнесення в інші сфери знань про суспільство наукової методології у широкому змісті, корені якої містяться саме в економічній теорії. Серед складових економіко-теоретичної методології називаються верифікація та фальсифікація історії. Подібну позицію займає і К. Яновський [228], говорячи про два варіанти «економічного імперіалізму» - мінімальний (привнесення економістами методології точних наук в інші суспільні науки) та максимальний (перетворення економіки у «рамкову науку»).

      Вся работа доступна по Ссылке