Сутність фінансових інститутів та їх роль в економічній системі
Перш ніж розглядати питання щодо еволюції фінансових інститутів, необхідно зазначити певний парадокс, пов'язаний із науковими уявленнями щодо змісту самого поняття «фінансовий інститут».
З одного боку, вражає кількість та обсяг наукових досліджень фінансового сектору економіки (як глобальної, так і національної) у цілому та його окремих сегментів, а також діяльності фінансових посередників, зокрема. Достатньо у зв’язку з цим згадати останні праці таких авторів, як А. Аюрзанайн [9], С. Белозеров [16-18], А. Дарбинян [53], Д. Долбнєва [58], В. Ільїн [70], Ю. Коваленко [83-86], В. Корнєєв [91], А. Лупир [16-18], Б. Мандельброт [108], С. Міщенко [115, 120], С. Мошенський [116, 117], С. Науменкова [120], Ю. Ольсевич [138], Е. Рустамов [172], Е. Сандоян [53, 175], А. Семеног [219], Є. Синельникова-Мурильова [183], Д. Смислов [186], В. Соболєв [71, с.12-18], Д. Сорнетте [188], М. Столбов [193, 195], І. Стрелець [195], Р.Л. Хадсон [108], О. Шевцова [217], І. Школьник [219] та ін.
Значний масив досліджень присвячений окремим фінансовим інститутам. Так, ґрунтовно висвітлено сутність та еволюцію таких інститутів, як вартість (у працях Т. Артьомової [5]), гроші (у працях Д. Гогохія [40], О. Ключникова та О. Молчанової [79], А. Ляско [103], А. Мазаракі [104], Л. Рябініної [173]), кредит (у працях А. Канаєва [72], І. Ключникова та О. Молчанової [80]), страхування (у працях Л. Нечипорук [124]), фінанси [209], фондовий ринок (у працях С. Архієреєва та Я. Зінченка [7], І. Ключникова та О. Молчанової [82].
А з іншого боку, при цьому відсутня єдність підходів до розуміння змісту категорії «фінансовий інститут», що суттєво утруднює чітке визначення її місця в категоріальному ряді, пов’язаному з аналізом фінансових відносин. Найчастіше під фінансовими інститутами розуміються різні організаційні структури фінансового ринку (банки, страхові організації, кредитні спілки, інвестиційні фонди тощо), що надають фінансові послуги, і тому це поняття зазвичай вживається як синонім поняття «фінансовий посередник».
За такого підходу аналіз фінансових інститутів у кінцевому підсумку зводиться до переважно прикладних аспектів діяльності відповідних груп фінансових посередників. Самі по собі такі дослідження мають право на існування, і на їх підставі сформувався важливий напрям сучасних теоретичних пошуків – теорія фінансового посередництва, яка пройшла декілька етапів свого розвитку. Дослідники зазвичай виділяють три таких етапи: перший етап охоплює період з середини 50-х до початку 70-х рр. минулого сторіччя, другий етап – з середини 70 х рр. до кінця 80, третій – з кінця 80 х рр. до цього часу [53; 119, с. 48-49; 120, с. 13-18]. Відповідно, розрізняють класичну, традиційну та сучасну теорії фінансового посередництва, які послідовно змінювали одна іншу по мірі розвитку фінансового ринку та ускладнення його структури і функцій.
На першому етапі розглядався спрощений варіант моделі фінансового посередництва, який ґрунтувався на припущенні щодо повної інформації, якою володіють учасники фінансового ринку. В наукових працях цього періоду надавалась схвальна оцінка діяльності фінансових посередників, які, на відміну від традиційних торговців товарами (торгівельних посередників) пропонують на фінансових ринках різнорідні фінансові активи.
На рубежі 70-80-х рр. минулого сторіччя на базі трансакційного та інформаційного підходів і трансформаційної концепції виникла традиційна теорія фінансового посередництва. Як основну передумову розвитку фінансового посередництва традиційна теорія розглядає наявність трансакційних витрат та асиметричність інформації, а основною функцію фінансового посередництва вважається скорочення цих витрат.
Подальший розвиток ринкової економіки в розвинених країнах виявив нові тенденції у функціонуванні їх фінансово-кредитних систем. А. Дарбінян та Е. Сандоян згадують про наступні тенденції: посилення дезінтермедіації, тобто скорочення посередницької діяльності банків на кредитному ринку на користь емісійної діяльності під впливом бурхливого зростання ринку корпоративних боргових інструментів, особливо комерційних паперів; розширення активності пайових (взаємних) і пенсійних фондів, які стали лідерами фінансового ринку, потіснивши банки; бурхливе зростання сек’юритизації активів і продажу кредитів та формування вторинного ринку банківських кредитів і розвитку іпотечних ринків; посилення універсалізації діяльності фінансових інститутів (комерційних та інвестиційних банків, пайових фондів) з одночасним забезпеченням власникам фінансових ресурсів усього комплексу інвестиційних і кредитних платіжних послуг [див.: 53].
Вся работа доступна по Ссылке
