Вплив держави на розвиток фінансових інститутів
Проблематика дослідження економічної ролі держави на різних етапах розвитку економіки не завжди пригортала увагу вчених. Як відомо, класична модель ринкової економіки взагалі не передбачає прямого державного втручання в економічний розвиток, залишаючи державі методі побічного впливу, головним чином, через встановлення формальних норм і правил здійснення господарської діяльності.
Але починаючи з Великої депресії 1929-1933 рр., завдяки теорії Дж. Кейнса, держава стає активним економічним суб’єктом, показником чого є частка ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет. Світовий досвід показує, що вплив держави на розвиток економіки має явно виражену циклічність: періоди посилення державного втручання змінюються періодами його послаблення, або лібералізації. Це стосується, у тому числі, і фінансових ринків. Багато авторів пов’язують світову фінансову кризу саме із тривалим періодом лібералізації фінансових ринків, який змінився періодом посилення регуляторного впливу держави після краху ліберальних моделей. Але при цьому світовий досвід так само свідчить про відсутність кореляції між рівнем втручання держави в економіку та темпами економічного зростання. Прикладом може бути адміністративно-командна система. Так само і державне регулювання фінансового ринку, як показала світова фінансова криза, не гарантує фінансової стабільності навіть у розвинених економіках.
Одним із наслідків світової фінансової кризи 2008-2009 рр. стало поглиблене дослідження причин того, чому криза охопила країни з високоефективною (здавалося б) системою державного регулювання фінансового сектору. Цьому присвячені останні праці таких відомих авторів, як Д. Ачемоглу [234], Ж. Атталі [8], П. Бернстайн [23], С. Вайн [27], Л. Гринін [44], А. Гринспен [45], П. Кругман [96], Дж. Сорос [190] та інші. Ще більш цікавим та поки що не вирішеним належним чином є також питання щодо особливостей державного впливу на розвиток фінансового сектору в умовах ринкової трансформації Література з цих питань поки що є нечисленною [див., зокрема: 207].
При цьому слід враховувати, що в Україні, внаслідок припинення ринкових реформ, ще не вирішено багато завдань, пов’язаних із завершенням перехідного періоду. Тому виникають складнощі при дослідження еволюції економічної ролі держави взагалі, та у розвитку фінансових інститутів, зокрема, оскільки паралельно відбуваються два процеси – по-перше, стагнація системи державного регулювання економіки та її зростаюча неспроможність забезпечити належний інституційний розвиток фінансового сектору економіки у ринковому напрямі, а по-друге, зростаюча неспроможність держави протистояти викликам, пов’язаним з глобалізацією та зростаючою відкритістю національної економіки, включаючи її фінансовий сектор. Цим Україна відрізняється від тих постсоціалістичних країн, які успішно вирішили завдання перехідного періоду і наразі стикаються лише з проблемами, пов’язаними із негативним зовнішнім впливом глобалізації на національні фінансові ринки. Тому звичний підхід, заснований на дослідженні циклів розвитку системи державного регулювання (посилення-послаблення), стосовно України не може бути застосований, або таке застосування вимагає системи застережень.
Крім того, досвід ринкових перетворень показав, що успіх економічних реформ неможливий без створення адекватної системи політичних інститутів. Як вірно зазначає О. Норгаард, у довгостроковому плані (за винятком невеликої кількості країн з унікальними запасами природних ресурсів) саме економічні і політичні інститути визначають, процвітатимуть країни чи терпітимуть невдачу у своїх прагненнях створити кращі умови життя для їхніх громадян [128, с. 23]. Для країн з трансформаційною економікою це має виняткове значення, оскільки корупційне переродження держави, яке відбулось на пострадянському просторі, стає самостійним чинником гальмування ринкових реформ, на що звертають увагу Б. Бенсон, Дж. Бейден [22], Е. Райнерт [159], Н. Розов [169] та інші дослідники.
Вся работа доступна по Ссылке
