Ускладнення організаційної структури фінансового ринку

     

      Важливість створення сучасної організаційної структури фінансового ринку є очевидною, оскільки за умов панування командної системи потреба у такому ринку була відсутня. Не випадково у програмах фінансового сприяння переходу до ринку, які розроблялись міжнародними фінансовими установами для постсоціалістичних країн, створення сучасних фінансових ринків саме як сукупності фінансових установ, було одним з пріоритетних завдань. Так, Європейський банк реконструкції та розвитку протягом 90-х рр. минулого сторіччя розраховував параметри просування до ринку за наступними 4 напрямами, які охоплюють 4 сфери:

      - розвиток підприємництва (мала і велика приватизація і реструктуризація підприємств);

      - ринки і торгівля (лібералізація цін, торгівлі й валютної системи та конкуренції);

      - розвиток фінансових установ (банківська реформа й лібералізація відсоткових ставок, ринки цінних паперів і небанківські фінансові установи);

      - правова реформа (обсяг і дієвість правової інфраструктури) [див.: 128, с. 129].

      За роки, що минули від початку створення фінансового ринку, він пройшов декілька етапів. Це питання знайшло належне висвітлення у вітчизняній науковій літературі у працях О. Барановського [165], В. Коваленко [12], В. Смагіна [184], В. Федосова [208] та ін. Фактичне формування фінансових установ в Україні почалось ще за часів СРСР. Спочатку цей процес був обмежений переважно банківською системою, оскільки в плановій економіці небанківські фінансово-кредитні інститути практично не були представлені, за винятком державних ломбардів. Але у середині 90-х рр. став відбуватись бурхливий розвиток фінансових організацій – як кількісний, так і якісний, тобто створювались все нові й нові їх різновиди. Саме формування організаційної структури фінансового ринку (див. додаток А) відбувалось значною мірою стихійно, без належного впливу з боку держави та зв’язку з суспільними потребами. Головним (хоча і не єдиним) поштовхом для швидкого розвитку інститутів фінансового ринку стала приватизація, під потреби якої формувалась відповідна інфраструктура фондового ринку. Саме на середину 90-х рр. припадає перша хвиля створення інститутів спільного інвестування – інвестиційних фондів, інвестиційних компаній та взаємних фондів інвестиційних компаній. Що стосується ломбардів, кредитних спілок, страхових компаній, довірчих товариств, недержавних пенсійних фондів та інших фінансових посередників, то їхній бурхливий розвиток має під собою дію дуже різнопланових чинників. Серед них варто зазначити наступні.

      Гіперінфляція початку 90-х рр. минулого сторіччя стимулювала, з одного боку, бажання людей якимось чином зберегти свої заощадження, накопичені у радянські часи, а з іншого боку, використати їх на збереження життєвого рівня в умовах різкого падіння ВВП. Тому, як відповідь на перше бажання з’явились фінансові структури, які декларували можливість примноження заощаджень (страхові компанії, довірчі товариства, недержавні пенсійні фонди тощо), а для забезпечення другої потреби виявились найбільш придатними ломбарди.

      Вся работа доступна по Ссылке