Формальні правила діяльності фінансового ринку та їх ефективність

     

      Світова фінансова криза стала, окрім іншого, також і кризою системи державного регулювання фінансового ринку, яка виявилась не в змозі ані передбачити її, ані запропонувати адекватні засоби її подолання, ані гарантувати від можливостей її повторення.

      У сучасній науковій літературі ведуться жваві дискусії з цих питань. При цьому обговорюються як питання нормотворення взагалі та державного регулювання економіки зокрема, так і спеціальні проблеми, пов’язані з регулюванням саме фінансового ринку або його окремих сегментів. Цим питанням присвячені праці таких авторів, як Нобелівський лауреат Е. Остром, [249, 250], а також С. Авеланеда, [235], К. Гартман [243], А. Гриценко [68, с. 681-733], Т. Джакобі [240], Т. А. Діксіт [241], С. Жаворонков [229], О. Іваницька [69], І. Кармішин [75] С. Кірдіна [76], В. Клинов [78], С. Колодій [87], C. Кордонський [89], Ф. Кросс [250], С. Малков [76], А. Олейник [133], К.-Д. Опп [248], П. Ореховський [140], В. Пастухов [149], Ю. Прозоров [68, c. 657-678], Е. Райнерт [159], В. Римський [164], Г. Сатаров [177, 179], Н. Смирнов [185], В. Тамбовцев [197], Г. Терещенко [198], Е. Тіллер [240], П. Фанк [243], А. Шаститко [214], С. Шульгин [229], К. Яновський [229], О. Яременко [231] та ін. [253].

      Але інституційні аспекти цих проблем розроблені поки що недостатньо. Це пов’язано з тим, що саме розуміння змісту інституційної ролі держави на фінансовому ринку перебуває досі у стані осмислення. Між тим, з’ясування цього питання дозволяє комплексно розкрити вплив формальних інститутів на розвиток фінансового ринку. Визнаючи, що регулювання фінансового ринку здійснюється, перш за все, за допомогою формальних норм, тобто правил, встановлених державою, не можна обмежитись цим аналізом, оскільки, по-перше, далі треба аналізувати якість цих норм, а по-друге, розкривати механізм державного контролю за їх дотриманням, включаючи санкції за їх порушення. Якщо ж обмежитись тільки розкриттям змісту відповідних правил, то це, в кращому випадку, дозволить намалювати лише нормативне, ідеальне (якщо не ідеалістичне) бачення фінансового ринку розробниками цих правил. Зазначимо, що аналіз якості норм та механізму їх застосування також не може вважатись завершеним, з огляду на існування неформальних інститутів, але це вже зовсім інша проблема. Інакше кажучи, комплексний аналіз формальних інститутів є необхідною, а розкриття їх взаємодії з неформальними інститутами – достатньою умовою належного аналізу інституційного середовища фінансового ринку1.

      Характеризуючи роль держави на фінансовому ринку, неможливо обійти питання щодо ролі держави в економічній системі взагалі, оскільки правильне розуміння загальних засад взаємозв’язку держави і ринку дозволяє краще розуміти особливості його реалізації на фінансовому ринку. До цього часу у науковій літературі панує підхід, що ринковий механізм не передбачає державного втручання, а саме це втручання виникає як реакція на «провали» ринку з метою нейтралізувати їхні негативні наслідки. За такого підходу дуже важко теоретично пояснити наступні «провали» держави, які супроводжують ринкову економіку розвинених країн навіть в умовах існування розгалуженої системи державного регулювання.

      Особливо це можна віднести саме до фінансового ринку, який був сильніше усього уражений останньою світовою фінансовою кризою за умов існування такої розгалуженої системи. І хоча значний масив сучасної наукової літератури присвячений виведенню держави з-під критики за розгортання цієї кризи на підставі того, що криза, мовляв, розгорнулась внаслідок дерегуляції і провина за неї цілком лежить на ринку, а не на державі, це не знімає з порядку денного з’ясування того, що «провали» держави, дійсно, існують, а головне, залишає без адекватної відповіді питання, а що тепер треба робити, коли «провали» ринку» наклались на «провали» держави. Само собою напрошується ________________ 1 Аналіз неформальних інститутів див. у підрозділ 2.3 цієї роботи.

      питання про пошук «третьої сили», яка б мала здатність виправляти ці провали. Але, навіть забігаючи вперед, можна відзначити, що ніхто не може надати гарантій, що і ця третя сила так само матиме здатність до «провалів», що спонукатиме до пошуку четвертої, п’ятої й наступних сил.

      Саме тому традиційне розуміння співвідношення держави і ринку виявляється, на нашу думку, недостатньо продуктивним для наукового пояснення багатьох сучасних реалій, які, власне, і виявили його обмеженість.

      Альтернативний підхід до розуміння діалектики взаємодії держави й ринку демонструє Ф. Бродель у своїй відомій історико-економічній трилогії «Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, XV-XVIII ст.» [25]. Для його підходу характерним є виділення трьох рівнів капіталістичної дійсності – нижчого, середнього та вищого, причому ринок пов’язується із середнім рівнем, нижче якого перебувають «структури повсякденності», а вище - власне «капіталізм». На базі виділення цих рівнів інакше розкривається співвідношення між ринком і монополіями. Погоджуючись з традиційним підходом, який визнає постійну боротьбу конкуренції з монополією в межах капіталізму (капіталістичного ринку), Ф. Бродель видаляє цю боротьбу з меж капіталізму і розглядає монополізм як головний атрибут самого капіталізму та антипод ринку, тим самим протиставляючи ринок і капіталізм.

      Систематизуючи світовий історичний досвід, Бродель наполягає на тому, що ключовим елементом становлення та ствердження капіталізму стало встановлення численних монополій, що становить чи не головну відмінність капіталізму від феодалізму. Причому, на думку Броделя, ця відмінність підтверджується не лише історично, але й статистично: монополії не тільки існували у великій кількості, але й відігравали значну роль у становленні капіталізму.

      Вся работа доступна по Ссылке