Тіньова економіка: її суть та генезис

     

      Вітчизняна і світова наука поки що не дали чіткого, загальноприйнятого визначення поняттю „тіньова економіка”. На сьогодні, для визначення тіньової економіки використовується цілий перелік, взаємодоповнюючих та розк-риваючих нові грані цього поняття, характеристик: прихована, несанкціоно-вана, підпільна, неофіційна, нелегальна, необлікована, паралельна, друга, сіра, чорна, деструктивна, фіктивна, кримінальна. Всі ці епітети говорять про над-звичайну різноманітність та багатофакторність тіньової економіки, а також про важливість подальшого її дослідження та обґрунтування шляхів її мінімізації.

      Для детальнішого визначення цього негативного явища дослідимо істо-рію виникнення та розвитку тіньової економіки.

      Тіньова економіка виникає разом із зародженням держави та товарного виробництва. Держава примушувала громадян виконувати закони, дотриму-ватись певних обмежень, платити податки, звичайно це не могло подобатись тим, хто дійсно створював товар своєю працею: виникала спокуса обманути державу в особі її чиновників. При натуральному господарстві продукт праці використовувався для власного споживання, а себе обманювати не було сенсу. Особливого розмаху набирає тіньова економіка коли товаром виступа-ють речі, які по своїй природі товарами бути не можуть: гроші, земля, люди. Адже вони не задовольняють споживчих потреб та не є продуктом праці.

      З появою перших грошей – з'явились фальшивомонетники, як тільки держава почала збирати податки – природно виникло бажання не ділитись з державною казною заробленим доходом; з оголошенням монополій на вироб-ництво певних видів товарів чи надання послуг – з'явились контрабандисти; зростаючий бюрократичний апарат породив корупцію в органах влади. Різновиди тіньових економічних явищ зустрічаються ще в IV ст. до н.е. Автор „Артхашастри” (політико-економічний трактат Стародавньої Індії), ви-світлюючи теорію і практику управління рабовласницькою державою, функції міністрів, радників, управителів провінцій та інших чиновників, засвідчує: „Як не можна розпізнати, чи п'ють воду, плаваючі в ній риби, так само не можна визначити, чи присвоюють майно, приставлені до справ чиновники” [18, с. 89].

      Древньокитайський трактат „Спір про сіль і залізо” розповідає про ма-сове підпільне виробництво солі і заліза у відповідь на державну монополію на ці дефіцитні товари: „Казенна сіль брудна, хоч і занадто дорога, а та, що про-дається таємно, – дешева й чиста. У селян та заможних міщан вона користуєть-ся великим попитом, і контрабандисти ледве встигають забезпечувати спожи-вачів. Прибутки від цієї контрабанди переходять до злочинців, сама ж держава продає сіль за високими нормованими цінами все менше й менше, та все більше її залишається в коморах” [74, с. 124].

      Вся работа доступна по Ссылке