Педагогічний епістолярний жанр: сутність, зміст, характеристика
В умовах розбудови української держави, коли основний пріоритет розвитку міститься в площині національних і загальнолюдських ідеалів як вічних критеріїв приватного та громадського життя людини, зростає увага до окремої особистості, до її мікрокосму, зовнішнього оточення. Диференціація феномену людини як складної організованої системи потребує більш повного розкриття цієї системи, урахування індивідуальності, адже багатство духовного життя демократичного суспільства зумовлено неповторністю й багатогранністю духовного світу кожної особистості.
Вивчення епістолярної педагогічної спадщини вважають не лише нагальною потребою сучасної науки, а й перспективним напрямком розвитку педагогічної науки, а це вимагає фундаментального усвідомлення, об’єктивного аналізу та використання виховних можливостей цього напрямку. Більше того, сучасна парадигма особистісно орієнтованої освіти ставить особистість у центр навчально-виховного процесу, створюючи всі умови для самопізнання, самоіндетифікації та самовизначення, самоосвіти та самовиховання. Найдієвішим орієнтиром на цьому шляху виступає духовний світ педагога, який людина пізнає саме через епістолярну спадщину – невичерпне джерело осмислення історичних епох, розвитку суспільства, формування педагогічного світогляду.
Отже, маючи на меті вивчення сутності, змісту, характеристики епістолярію, слід звернутися до різнобічного аналізу цього феноменологічного явища обґрунтування основних дефініцій досліджуваної проблеми.
Поняття “епістолярій” викликає неабиякий інтерес дослідників різноманітних наукових течій. Тому закономірною є увага до епістолярної творчості з боку представників найрізноманітніших галузей науки: філософії (В. Гумбольт, Ф. Шлеймахер та ін.) [97, 402], історії (І. Мохнатюк, В. Сметанін та ін.) [232, 321 – 323], епістології (Л. Вашків, В. Кузьменко та ін.) [65, 192], лінгвістики (Т. Зоріна, К. Ленець, М. Пилинський та ін.) [139, 197, 198, 257], психолінгвістики (Н. Зборовська, Ю. Лотман та ін.) [137, 203, 204], літературознавства (В. Волошина, Л. Морозова,) [74, 75, 228], культурології (М. Коцюбинська, Ж. Ляхова та ін) [174 – 176, 209 – 212], народознавства (М. Дмитренко, П. Ротач та ін.) [113, 282, 283], педагогіки (Б. Бім-Бад, О. Губко та ін.) [36, 96], психології (Т. Богін, Н. Петриченко та ін.) [38, 254]. Посилюється увага до проблеми науковців у галузі педагогіки та методистів (О. Галич, О. Губко та ін) [82, 83, 96].
І це не випадково. На думку відомої української письменниці Михайлини Коцюбинської, епістолярна творчість – це продукт особливого роду. “Текст, як багатофункціональна система, дотична до різних сфер суспільної та індивідуальної свідомості, стилістично неоднорідна, змістовно багатогранна, максимально – просто впритул – наближена до найінтимніших пластів духовного буття людини. Своєрідний синтез ratio та emotion. Явище межове – на зіткненні різних аспектів і “жанрів” людської поведінки, різних рівнів самоусвідомлення людини” [174, с. 5]. Саме цим можна пояснюється різноманітність трактувань поняття “епістолярій”. Епістолярний стиль, або епістолярний жанр, – це питання й досі залишається нез’ясованим, бо є аргументи “за” та “проти” кожної позиції.
Так, сучасні російські дослідники М. Баркова та Т. Лоськова стверджують, що епістолярний жанр – результат розвитку певної групи текстів, до складу якої входять різноманітні листи, епістолярні форми в літературі, ділові та дипломатичні листи. Науковці вказують на важливість листування в складі літературної спадщини: “… У листах наочно розкриваються складні взаємовідносини, що характеризують літературне життя епохи” [18].
Дослідниця Н. Бєлунова наголошує на низці протиріч у трактуванні стилістичних особливостей епістолярію та на невизначеність термінології. У сучасних лінгвістичних роботах, що стосуються стилістичних аспектів епістолярію, йдеться про “епістолярний жанр”, “епістолярний стиль”, “епістолярна мова”, “жанр епістолярної спадщини”. У цьому контексті особливу зацікавленість викликає думка Є. Земської, яка вважає: “… залишається невирішеним питання про те, чи можливо, щоб розмовна мова існувала в письмовій формі, тобто належать особисті листи, обмін записками… до розмовної мови або до кодифіцированої літературної мови” [26, с. 30]. Дослідники окремих функціональних стилів розглядали лист як жанр стилю: ділові листи – в якості жанру публіцистичного стилю; листи до газети – як жанр публіцистичного стилю; художні листи – у якості жанру художньої літератури; наукове листування – як професійно орієнтований лист, жанр наукового стилю.
Аналізуючи аргументи на користь терміну “жанр”, слід підкреслити, що вони являють собою певний набір мовних одиниць, притаманний для окремого стилю і є епістолярієм одного з типів текстів цього стилю.
Вся работа доступна по Ссылке
