Філософія буддизму як основа світосприйняття японців

     

      До числа найбільш поширених релігій Японії належить буддизм. Він поширився в цій країні ще до нашої ери, проте почав рішуче впливати на японський соціум з V–VI ст. н. е., коли на островах почали оселятись буддійські ченці, які несли з собою зразки симбіозу індійської, корейської та китайської культур. За подальше тисячоліття це вчення буквально пронизало інтелектуальне, суспільне та естетичне життя Японії, воно допомогло «перетворити країну з простору, населеного примітивними племенами, в державу високої цивілізації» і справило глибокий і тривалий вплив на духовні та етичні цінності японців [118].

      Реальна біографія засновника релігії зазвичай міфологізується, набирає рис фантастичності з метою надання цій особі і її ідеям більшого авторитету і привабливості. Проте загальновизнаним є факт, що Будда – реальна людина, була від народження принцем Сідхарта Гаутамою (Шак’я Муні), який жив в 623-544 рр. до н.е. у місті Капілавату в прадавній державі північно-східної Індії. Замолоду, приголомшений проблемами, якими переповнено людське існування, він відрікся від свого королівського статусу і покинув палац у пошуках кінця людським стражданням. Після шестирічних митарств, виснажений і змучений суворими практиками йогів, він зрозумів, що ані його екстремальний аскетизм, ані матеріальна розкіш не принесли йому свободи і спокою. Згідно з легендою, він сів під деревом і присягнувся, що не зійде з місця, поки не зрозуміє, як покласти край усім стражданням людства. Принц сидів в тривалій медитації доти, поки не відчув глибоке внутрішнє перетворення, проникнувши в глибини людської свідомості – він пізнав неперевершену мудрість і співчуття до всього сущого. Просвітлення, що зійшло на нього, допомогло зрозуміти сенс буття. Гаутама пізнав чотири істини: життя у своїй основі є стражданням; причиною страждань є пристрасті і бажання людей; щоб позбавитися страждань, потрібно викоренити усі бажання; зробити це можна тільки шляхом відходу від дійсності і досягнення «вищого просвітлення» – нірвани. Подальше життя Будда (на санскриті – «просвітлений», такий, що «досяг прозріння») присвятив популяризації свого вчення. Він проповідував протягом 45 років, подорожуючи по Індії зі своїми численними учнями. Послідовники стали наділяти Будду різними надприродними здібностями: можливістю бути невидимим, літати в повітрі, ходити по воді, тримати в руках сонце, місяць і таке інше. Головною ж метою діяльності Будди було позбавити людей від мук, тому людям він пояснював Істину по-різному, залежно від їх рівня розуміння і обставин [7; 52].

      У буддійській практиці існують три основи: етична поведінка, розумова дисципліна і мудрість. Етична поведінка заснована на понятті про загальну любов і співчуття до усіх живих істот. Мається на увазі правильна мова, правильні дії, правильний спосіб життя. Це у свою чергу припускає утримання від брехні, пліток, марнослів'я або будь-якої розмови, що вносить непорозуміння. Необхідні моральна і мирна поведінка щодо усього живого. Також передбачається уміння бути уважним до процесів, що відбуваються у розумі, тілі, почуттях, здатність максимально концентруватися на поставленій меті. Наявність мудрості припускає два рівні розуміння буття: на інтелектуальному рівні – розумова діяльность; та більш глибоке розуміння, коли людина здатна бачити події «чистим розумом», що розвинений у незвичний спосіб – через медитацію [82; 329].

      Вся работа доступна по Ссылке