Самодетермінація в досвіді взаємодії особистості зі світом
Третьою підструктурою особистісного досвіду внутрішньої свободи особи-стості є успішний досвід самодетермінації, у якому закріплено переконання осо-бистості про власну здатність, по-перше, визначати „розміри” й „масштаби” своєї активності у світі, тобто впливати на те, що відбувається; по-друге, визначати си-лу впливу зовнішніх чинників на власний внутрішній стан, тобто обирати для себе психологічні наслідки подій, що „не вибираються” і, по-третє, визначати й „формувати” події власного життя. Ця підструктура досвіду містить переконання про можливості й межі детермінаційного впливу світу на людину й людини на світ і на себе. З одного боку, людина усвідомлює свої можливості: „Я можу впливати на певні процеси, що відбуваються у світі”, „Я можу створювати й вносити щось у навколишній світ”, „Я визначаю своє життя”, „Я можу сам вибирати цілі свого життя, приймати власні рішення”. Усвідомлюючи свої можливості, людина одночасно оцінює межі свого впливу на світ („Я можу багато чого, але не все. Іс-нують певні границі моїх можливостей”). З іншого боку, людина усвідомлює, що зовнішні чинники й обставини можуть впливати на її життя, але теж до певної межі: те, що буде відбуватися з нею в результаті цього впливу, визначає вона („Є події й ситуації, які я не обираю, але я можу вибирати своє ставлення до них”). Людина усвідомлює свою здатність до саморозвитку, самодетермінації, привлас-нює собі право бути причиною того, що відбувається з нею. Смислові акценти цього складника ментальної моделі розставлені С. Рубінштейном у його розумінні принципу детермінізму – „зовнішнє через внутрішнє”, а також у концепції В. Франкла, зокрема, у положеннях про „ноопсихічний антагонізм”, „протисто-яння заданості” та „впертість духу” [431].
Ця підструктура досвіду закладається в дитинстві, але віком, у якому вона досягає свого зрілого вигляду, є дорослість, коли актуалізується й перевіряється здатність людини впливати на власне життя та взаємодіяти з проблемними, скла-дними життєвими ситуаціями.
Найбільш активне формування цієї структури особистісного досвіду відбу-вається в умовах, коли людина стикається з певними труднощами, складними життєвими ситуаціями, інакше кажучи, випробовує „пружність” навколишнього світу та власну стійкість („здатність встояти”). Тому для формування цієї струк-тури потрібний успішний досвід протистояння стресовим і складним ситуаціям, їх адекватного й ефективного розв’язання, а також досвід рефлексії власних зусиль та їхніх наслідків, який дає можливість „витягувати” з цих спостережень адекватний сенс [402].
Зміст цієї підструктури особистісного досвіду, що лежить в основі внутрі-шньої свободи, відбиває поняття особистісного потенціалу, введене Д. Леонтьєвим для позначення базової, стрижневої характеристики особистості, інтегрального показника рівня її зрілості. Згідно з Д. Леонтьєвим, головним фе-номеном зрілості особистості є самодетермінація. Отже, особистісний потенціал виражає міру подолання особистістю заданих обставин, урешті-решт, подолання особистістю самої себе, міру зусиль, що докладаються нею, для роботи над собою й над обставинами свого життя [221].
Особливою формою прояву особистісного потенціалу є подолання люди-ною несприятливих умов свого розвитку. Існують свідомо несприятливі умови для формування особистості, вони можуть бути задані генетичними особливос-тями, соматичними захворюваннями або зовнішніми несприятливими умовами [10]. Такі умови дійсно здатні роковим чином впливати на розвиток, але їхній вплив може бути здоланий, опосередкований за рахунок уведення чинників само-детермінації. Є дослідження [23], у яких показано, що, незважаючи на несприят-ливі умови дитинства, приблизно в третини досліджуваних формується здатність ефективно справлятися з проблемами в дорослому віці.
Вся работа доступна по Ссылке
