Стан фінансової безпеки сільськогосподарських формувань
Сумська область як адміністративно-територіальна одиниця була створена 10 січня 1939 року. До неї увійшли 12 районів Харківської, 17 районів Чернiгiвської та 2 райони Полтавської областей. Нині в її складі 18 районів, 15 міст, із них 7 - обласного підпорядкування, 20 селищ міського типу, 384 сільради, 1500 сільських населених пунктів.
Сумська область розташована в північно-східній частині України. За площею 23,8 тис.км2, що становить 3,9% від території держави вона займає 16 місце в Україні. З півночі на південь область простягнулась на 200 км, із заходу на схід - на 170 км. На півдні і південному сході Сумська область граничить з Полтавською та Харківською, на заході – з Чернігівською областю.
Область розташована в межах двох фізико-географічних зон - Полісся і Лісостепу. На Поліссі переважають дерново-підзолисті ґрунти, в лісостеповій частині - глибокі малогумусні чорноземи, вилугувані середньогумусні чорноземи. Клімат області – помірно-континентальний. Середньомісячна температура липня +19o за Цельсієм, січня -8o, середньорічна кількість опадів становить 550 мм.
Відповідно до природно-кліматичних умов в сільському господарстві області склалася спеціалізація виробництва: в зоні лісостепу профілюючими культурами є зерно, цукрові буряки, соняшник; в зоні полісся – зерно, картопля, льон. Галузь тваринництва представлені молочним та м’ясо-молочним скотарством, свинарством і, в меншій мірі, птахівництвом.
Говорячи про розвиток сільського господарства як галузі, зазначимо, що він в значній мірі визначається процесами, які відбуваються у вітчизняній економіці і в аграрному її секторі зокрема. Звідси вирішення проблеми своєчасного і об’єктивного діагностування кризових явищ у фінансових механізмах сільськогосподарських формувань (в якості обов‘язкової умови має передбачати максимальне і достовірне врахування впливу основних негативних чинників) [18, с. 56].
Загальні причини кризових явищ типові для всієї вітчизняної економіки, однак стосовно галузевої специфіки, на наш погляд, слід відмітити окремі чинники негативного впливу, згрупувавши по окремих аспектах [1, с. 236-240].
В першу чергу це суто галузеві чинники:
• природно-кліматичний фактор, який формує різний природний потенціал організаційних систем і впливає на можливості господарювання. Все це вимагає специфічного механізму захисту фінансових інтересів сільськогосподарських формувань незалежно від форм власності;
• нерівномірність одержання доходів протягом виробничого року, що потребує формування специфічного механізму пільгового кредитування і відсутність на цьому фоні спеціалізованої фінансово-кредитної системи по обслуговуванню сільськогосподарських формувань;
• значно менші можливості диверсифікації виробництва та його монополізації порівняно з промисловістю та іншими галузями, що в ринковій економіці ставить у нерівні умови різні суб'єкти бізнесу;
• сільське господарство через низький рівень ліквідності господарських коштів внаслідок сезонності виробництва на етапі переходу до ринкової економіки не залучає інвестиції різних суб'єктів бізнесу;
• існує стійка тенденція до збільшення диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію порівняно з монопольними цінами на матеріально-технічні засоби виробництва;
• розірваність технологічного зв'язку на стадіях виробництво – переробка - споживання, що потребує формування механізмів управління, адекватних об'єктивно створеним ситуаціям;
• особливості формування виробничої і соціальної інфраструктури в сільській місцевості;
• різна щільність населення сільської місцевості, його вікова структура і кваліфікація в зональному і регіональному масштабах, що створює неадекватні проблеми. При цьому спостерігається недосконалість організаційно-управлінських структур, відтік кваліфікованих спеціалістів та дефіцит керівних кадрів;
• негативні наслідки недбайливого ставлення до екологічної складової, що викликає порушення структури ґрунтів, водяну і вітрову ерозію, нагромадження в землі хімічних речовин;
Вся работа доступна по Ссылке
