Визначення калькуляції та розрахунок собівартості продукції

     

      Калькуляція – це класифікація відповідного розподілу затрат для визначення собівартості продукції (обчислюється окремо виробнича собівартість).

      Основною ознакою калькуляції є отримання інформації про виробничу собівартість для організації управління процесом виробництва і контролю за рівнями витрат.

      Калькуляція потрібна для вирішення економічних завдань:

      1. Обґрунтування цін на виробництво.

      2. Обчислення рентабельності виробництва.

      3. Для аналізу витрат на виробництво одиниці виробів на різних підприємствах. 4. Для визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів. На підприємстві складаються планові та фактичні калькуляції. Різновидом планової калькуляції є проектно-кошторисна калькуляція, яка розробляється на разові замовлення, на нові виробництва. Особливістю цієї калькуляції є те, що обчислення в них є приблизним.

      Незалежно від конкретного особливого виробництва і продукції калькуляції передбачається визначення об’єкта калькуляції, вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методів їхнього обчислення.

      Об’єкт калькуляції та продукції собівартості, яких обчислюється. До них належить:

     основна, допоміжна продукція, послуги та роботи, головним об’єктом калькуляції – готові вироби.

      Калькуляційна одиниця – це одиниця його кількісного виміру. Обчислення виробничої собівартості здійснюється за схемою:

      1. Формують виробничі витрати та визначають обсяги господарської діяльності за центрами витрат.

      2. Визначення витрат, які формують виробничу собівартість звітного періоду.

      3. Визначення витрат за об’єктом калькуляції та виробнича собівартість одиниці продукції.

      Під час калькуляції витрати групуються за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливого виробництва. Установлення статей витрат необхідно дотримуватися таких вимог:

      1. Максимальну частку витрат, які включають собівартість треба обчислювати прямо на окремі вироби.

      2. Статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна цілком обґрунтувати розподілом між виробництвом.

      При умовному випускі різних видів продукції калькуляція ускладнюється і є менш точною, оскільки виникає проблема розподілу непрямих витрат.

      Існує два вида розрахунку калькуляційних витрат:

      - система обліку і калькуляція за змінними витратами;

      - система обліку і калькуляція за повними витратами.

      Система обліку і калькуляція за змінними витратами ґрунтується на розподілі всіх затрат на змінні і постійні і передбачають, що собівартість продукції визначається тільки за змінними витратами. До виробничої собівартості належать прямі витрати, в яких є змінні. За змінними витратами оцінюють і залишають готову продукцію.

      Постійні витрати не включають у собівартість продукції, а зараховуються до витрат періоду. Вони підлягають обліку окремих і їх списують на фінансові результати звітного періоду.

      Калькуляційні затрати за змінними витратами є доповненням калькуляції повних витрат. Використовують її в управлінні обліку для планування, контролю, для прийняття управлінських рішень про виготовлення нових видів продукції.

      Система обліку і калькуляція за повними витратами передбачає, що в собівартість продукції включаються усі затрати пов’язані з процесом виробництва: прямі матеріали, пряма заробітна плата, накладні загальновиробничі витрати, інші прямі витрати.

      Вся работа доступна по Ссылке