Поняття сленгу та жаргону

     

      Проблематика сленгу є предметом постійного наукового пошуку. Різні аспекти сленгу вивчалися у працях Е. Патріджа [35], Г. Менкена [34], І.Гальперіна [10], А. Швейцера [24]. Соціолінгвістичні параметри сленгу досліджувалися у працях В. Лабова [32], М. Маковського [17], Дж. Лайтера [33], К. Ібле [28], Ю. Зацного [14], І. Гонти [11], О. Клименко [15]. В. Балабін вивчає сленг в американському дискурсі [3].

      Етимологія терміну «сленг» – одне з самих суперечливих і заплутаних питань в англійській лексикографії. Важкість розкриття походження терміну поглиблюється його багатозначністю та різноманітною трактовкою сленга авторами словників та спеціальних досліджень.

      Вперше термін «сленг» зі значенням «мова низького або вульгарного типу» (language of a low or vulgar type) був засвідчений в 1756 році; з 1802 року під цим терміном розуміють «жаргон певного класу або періоду» (the cant or jargon of a certain class or period), а з 1818 року під сленгом почали розуміти «мову високого розмовного типу, нижчого за рівень стандартної освіченої мови, із нових слів, або слів, які вжиті в певному сенсі» (Language of a highly colloquial type, considered as below the level of standard educated speech, and consisting either of new words or of current words employed in some special sens). [23, c.30]. Сленгові слова та вислови максимально використовуються у розмовному мовленні та дуже рідко потрапляють до традиційних тлумачних та орфографічних словників. Перш за все виникає необхідність встановити диференціацію понять «сленг», «жаргон».

      Т.Г. Нікітіна визначає термін «сленг» як синонім слова «жаргон», яке означає соціальний різновид мови і який характеризується, на відміну від загальнонародної мови, специфічною (нерідко експресивно переосмисленою) лексикою і фразеологією, а також особливим використанням словотворчих засобів [18, с.4].

      Але, на нашу думку, сленг потрібно відрізняти від жаргону, словника специфічної професії, оскільки тут асоціація невимушеності не присутня. Крім того, жаргон, можливо, не призначений для того, щоб виключати членів, які не належать до даної групи з бесіди, а скоріше пов'язаний з технічними особливостями даної галузі, що вимагають спеціалізованого словника.

      Жаргон – мова якої-небудь соціальної групи, насичена словами та висловами, які притаманні лише цій групі і незрозумілі іншим людям [6, с.215].

      Жаргонізми – соціальний діалект; відрізняється від літературної мови специфічною лексикою і вимовою, але не має власної фонетичної і граматичної системи. Як правило, це словник розмовного мовлення людей, зв’язаних певною спільністю інтересів [12, с.297].

      Сленг – жаргонні слова або вислови в усному мовленні, які характерні для людей певних професій, наприклад моряків, художників тощо. Він відображає життєву орієнтацію цих груп. Ставши загальновживаними, такі слова в цілому зберігають емоційно-оцінковий характер [6, с.537].

      Деякі дослідники вважають, що термін сленг застосовується у двох значеннях: або як синонім жаргону, або як сукупність жаргонних слів, жаргонних значень загальновідомих слів, жаргонних словосполучень, що належать за походженням до різних жаргонів, та стали якщо не загальновживаними, то зрозумілими для достатньо широкого кола носіїв даної мови.

      В. Г. Вілюман займався проблемою сленгу, сформулював деякі його важливі особливості. Автор запропонував розрізняти:

      1) загальний сленг, тобто, той, що знаходиться за межами літературної мови, загальнозрозумілі та широкоросповсюджені у розмовній мові образні слова та словосполучення емоційно-оцінкового відтінку. Ці слова претендують на новизну та оригінальність в якостях, які виступають синонімами слів та словосполучень літературної мови;

      2) спеціальний сленг, тобто слова та словосполучення того чи іншого професійного, чи-то класового жаргону [8, c. 47].

      Вся работа доступна по Ссылке