Особливості перекладу

     

      Художня література відображає світ засобами не тільки логічного, але переважно чуттєвого пізнання, в художніх образах, що створююься та передаються у формах мови. Естетика охоплює світ не тільки прекрасного, але й потворного, не тільки піднесеного, але й негідного, оцінює його захоплено або іронічно.

      Та неможливо переоцінити переклад художньої літератури, оскільки з її допомогою різні народи обмінюються один з одним думками та ідеями. І коли ми читаємо перекладений текст, ми сприймаємо його як художній, і не замислюємось про те, які зусилля приклав перекладач для максимально достовірної передачі змісту оригінала літературного твору. В художньому перекладі особливе місце займають описи зовнішності героїв, оскільки портретний опис відіграє важливу роль у створенні художнього образу. Справжнє проникнення в образ, осягнення образу у всій його багатогранності та глибині можливе лише в рамках цілого тексту. Система портретних описів безпосередньо пов’язана з естетико-філософською концепцією автора і є найбільш особистістим компонентом стилю, індивідуальної манери письменника. Тому досить важливим для перекладача є передати всі образи читачеві.

      Однією з найважливіших проблем перекладу портретних описів є «адекватність» вихідного і перекладеного тексту. Її основоположними детермінантами є діалектична єдність форми і змісту, цілого й частини, гносеологічного й естетичного, авторського й індивідуально-перекладацького. Основою всіх цих перекладацьких принципів служить структурно-типологічний підхід, який уможливлює найповніше відтворювати в перекладі семантико-стилістичну, ідейно-образну та формально-композиційну структуру першотвору. Цілісний (комплексний) підхід забезпечує, у свою чергу, врахування при перекладі не тільки суто мовних, але й екстралінгвістичних чинників.

      Головним критерієм адекватності художнього перекладу є естетичний вплив перекладу на читача. Вихідний і перекладений текст повинні володіти (відносно) рівнозначними комунікативно-функціональними властивостями; в семантико-структурному відношенні вони повинні бути максимально аналогічними; при наявності всіх «компенсуючи» відхилень між вихідним і перекладеним текстом, не повинні виникати недопустимі в перекладі семантико-структурні розбіжності. Максимально можлива семантично-структруна близькість вихідного і перекладеного текстів дозволяє максимально зберегти в перекладі ідентичність авторської думки; збільшити діапазон адекватного заміщення вихідного тексту перекладеним; підвищує об’єктивність процесу перекладу і перекладацького рішення.

     

      Припускається, що перекладач в рівному (чи майже рівному) ступені володіє як вихідною культурою, так і культурою мови, якою перекладає. Між тим, це далеко не так, та в більшості випадків перекладач достатньо приблизно оцінює, а отже, та перекладає ті и інші елементи або цілі категорії вихідного тексту в порівняльно-культурному плані [61]. Виходячи із вищесказаного, буквальний переклад неможливий вже в силу того, що різні мови відрізняються як граматичним складом, так і кількістю слів, не говорячи вже про відмінність культури, що також може мати вплив на спосіб та результати перекладу. При цьому, якщо порівняльні граматики та двомовні словники існують і навіть в достатньо докладниї варіантах, в тому й числі і для співвідношення української та англійської мов, то практично не існує ніяких порівняльних довідників по культурам різних народів. Від правильного підходу до проблеми передачі національного колориту багато в чому залежить вирішення проблеми сполучення точності перекладу то творчої свободи.

     Припускається, що перекладач в рівному (чи майже рівному) ступені володіє як вихідною культурою, так і культурою мови, якою перекладає. Між тим, це далеко не так, та в більшості випадків перекладач достатньо приблизно оцінює, а отже, та перекладає ті и інші елементи або цілі категорії вихідного тексту в порівняльно-культурному плані [18].

      Вся работа доступна по Ссылке