Екзистенціалізм у творчості французьких письменників

     

      Екзистенціалізм представляє собою найбільш значний напрямок в модернистській літературі післявоєнної Франції. Як і інші різновиди модернізму, він має ідеалістичну основу.

      Подібно до того як сучасного модернізму, на відміну від декаданса кінця ХІV –початку ХV ст., характерна не стільки втеча від реальної дійсності в область уявлень, скільки тенденція до проізвольного викривлення образу самої дійсності, так і філософія екзистенціалізму відрізняється від послідовно ідеалістичних систем. Її представники схильні навіть вважати своє світобачення матеріалістичним на тій основі, що вони в більшості своїй є атеїстами не вірять ні в який інший новий світ, крім того, який доступний чуттєвому сприйняттю. Вони не тільки не сумніваються в пізнанні реальної дійсності, але навіть стверджують, що вона вже пізнана ними і що намагатися знайти в ній щось інше у порівнянні з тим, що вони побачили, було б марною тратою сил. Суб’єктивно –ідеалістична сутність екзистенціалізму проявляється, однак, у тому, що розуміння ним реального світу цілком нерозмірене з принципами об’єтивного, наукового осмислення. Початковою позицією екзистенціалізму є упевненність в тому, що всі процеси , які відбуваються у житті, позбавлені закономірності, послідовності, причинного взаємозв’язку. Згідно з цим переконанням, світ представляє собою клубок нерозв’язаних протиріч, де все абсурдно та підкорене тільки безладному чередуванню випадковостей. Такі уявлення про дійсність протирічать традиційно – християнському, заснованному на вірі у те, що існуюче гармонійне та розумне згідно і з предначертанням божественної волі. Але, з іншого боку, екзистенціалізм несумісний і з прогресивною матеріалістичною свідомістю, яка прагне пізнати об’єктивні закони реальної дійсності для того, щоб активно ними керувати задля людства.

      З уявлення про світ як про хаос, в який не можливо внести організуючий, розумний початок, витікав характерний для екзистенціалізму глибокий песимізм та переконаність в принципіальній неможливості історичного прогресу.

      Філософська концепція екзистенціалізму в самой своїй основі підкреснута безперспективно. Згідно з нею, людина безсильна не тільки внести розумний безлад в безглуздя, яке оточує його, але взагалі вплинути на зовнішній світ. Єдине, чим він володіє – це внутрішній світ, право вибору, свобода волі. Людина не може створювати об’єктивні умови. Але вона може визначити лінію своєї власної поведінки в кожній ситуації, яка виникає.

      Згідно з переконаннями екзистенціалістів, сутність кожної людини представляє собою дисгармонійну сполуку самих суперечливих імпульсів та прагнень, в значній мірі викликаними причиними фізіологічного характеру. Як би не намагалися люди здаватися добрими, егоїзм, грубі плотські бажання більш для них природні, ніж сердечність, дружні симпатії , високе почуття любові. Об’єктивно вони не кращі за той світ, в якому вони живуть, але від волі кожного залежить можливість навести порядок у своєму внутрішньому хозяйстві і в ім’я власної самоповаги діяти згідно з розумно прийнятим рішенням, а не поддаватися тваринним імпульсам, які закладені, на думку екзистенціалістів, в кожній людині.

      „Проблема іншого” займає у філософській концепції екзистенціалізму важливе місце. Її зміст заключається у тому, що для кожної людини інша людина - це „сторонній”, який йому не просто байдужий, але навіть ворожий, оскільки внутрішні світи різних людей, як і все на землі, знаходяться між собою в дисгармонійній невідповідності. На думку екзистенціалістів, навіть дружня, любов, родинні почуття мають в собі елементи взаємного відчуження та відрази, які стають тим сільніше, чим люди довше та краще знають один одного.

      Філософська сутність екзистенціалізму – суб’єктивний ідеалізм. Заперечуючи історичний прогрес, можливість існування суспільних моральних критеріїв та об’єктивних істин, ця філософська теорія об’єктивно виправдовує поведінку людини у дусі цинізму, холодного егоцентризму, неповаги до всього, що знаходиться „поза особистістю”. Перехід екзистенціалізму як філософської течії на літературний напрямок інспірували і здійснили Жан-Поль Сартр та Альбер Камю.

      Вся работа доступна по Ссылке