Дослідження романів Ж.-П. Сартра “Нудота” та А.Камю “Сторонній” з точки зору “романтичного” психоаналізу К.-Г.Юнга

     

      Класичний психоаналіз, в основі якого лежить дослідження несвідомого бажання, постав на розриві з традиційною герменевтикою (методологією тлумачення тексту свідомості). На основі авангардного фройдизму розгорталася проблема поєднання психоаналітичного тлумачення психічного несвідомого з феноменологією вічної субстанції, яка є основою світобудови, тобто поєднання наукового авангарду з духовною (релігійною) традицією.Цей проект здійснила аналітична психологія Карла Густава Юнга, осмислюючи реальність психічного несвідомого як абсолютну реальність божественної сутності. Метою аналітично – психологічного проекту, на відміну від вчення Фройда, стало не підкорення цієї реальності, діалог з нею як найвищою позитивною цілісністю. Аналітична психологія, означавши вічну субстанцію як психічну реальність, заклала нові можливості літературознавчого тлумачення текстів, конструктивні підходи до психічного письма. Оскільки несвідоме було не оригінальним відкриттям Фройда, а лише його осмисленням, то загальне поняття “психоаналіз” метафорично вживається у значення “глибинна психологія”, що досліджує неусвідомлене. Інше тлумачення головного об'єкту дослідження – неусвідомленого – визначає і нову його якість.

      Якщо “реалістичний” психоаналіз Фройда був розбудований на науковому культі свідомості, то “романтичний” психоаналіз Юнга постав на міфологічному культі неусвідомленого. Художній твір у психоаналітичній теорії Фройда – це естетичний вияв психічної цілісності свідомого Я, тобто Его митця; індивідуального неусвідомленого (комплексів); колективного несвідомого (архетипної психології). Залежно від комбінацій цих складових (цілісна їх взаємодія, перевага свідомих смислів, перевага смислів індивідуального несвідомого, перевага смислів колективного несвідомого) Юнг розрізняв естетичну та психологічну цінність художнього твору.

      Юнг критикував фройдівський психоаналітичний підхід до мистецтва за те, що там в основі творчості було розглянуто лише індивідуальне неусвідомлене, змістом якого є комплекси. Він не заперечував тези, що комплекси пробуджують творчу енергію, у безпосередньому вияві стають “архітекторами снів”, поводять себе як чужорідне тіло у сфері свідомості, активізуючи її діяльність. Це зумовлене тим, що комплекс стає образом певної психічної ситуації, яка емоційно дуже наснажена, а тому несумісна із звичайною позицією свідомості.

      Залежно від ситуації особистий комплекс може зумовити або невротичне захворювання або творче досягнення. Лише тоді, коли митець виходить за межі індивідуальних комплексів, він може стати великою творчою особистістю: індивідуальний комплекс на цьому шляху є першим поштовхом, який спонукає творче пізнання. Творчий процес в аналітичні психології має такий механізм: навколо індивідуальних комплексів розвиваються фантазії, які блокують психіку особистості, що потрапляє у своєрідний глухий кут. Саме породжені комплексами фантазії змушують творчу особистість продукувати, тобто шукати виходу із обмеженого психічного світу. Невротик, навпаки, замикається у світі власних фантазій, у власній психічній пущі. Фантазії стають конструктивними лише тоді, коли виходять у широкий простір колективного неусвідомленого (встановлюючи зв'язок між комплексами і архетипами).

      Юнг погоджувався, що мистетство користується дарами індивідуального неусвідомленого, що його джерелом, як і джерелом неврозу, можуть стати комплекси, але твір мистецтва на цій основі може стати симптомом замість того, щоб виразити символічне. Міра вияву соціального значення символів залежить від міри життєздатності творчої індивідуальності. Психоаналіз зауважував, що “наскільки примітивніша, тобто наскільки нежиттєздатніша індивідуальність, наскільки обмеженіше соціальне значення створених нею символів, хоч ці символи й мали б для цієї індивідуальності абсолютне значення”. Саме твори, художня образність яких виражає лише індивідуальне неусвідомлене, на думку Юнга, і можуть бути матеріалом для “медичного” психоаналізу.

      Коли ж комплекс виходить у поле первинного образу (архетипу), він взаємодіє з психічною енергією величезної кількості однотипних переживань.

      Якщо психоаналіз знаходить у всіх творчих юдей, незалежно від біографії, передусім едипів комплекс, то аналітична психологія наголошує на єдності різних комплексів з їх архетипними відповідниками. Нойман відзначав 11,113, що вроджена чутливість творчої людини примушує її дуже гостро переживати власні комплекси. Митець завжди відчуває свої комплекси разом з їх відповідностями, його страждання від початку є значною мірою несвідомим екзистенційним стражданням від фундаментальних людських проблем, які групуються у кожному архетипі. Тому, з позиції аналітичної психології, суть творчого процесу полягає в компенсації індивідуального комплексу архетипом, у неусвідомленій активації архетипного образу, його опрацювання й оформленні у завершений твір.

      Вся работа доступна по Ссылке