Так Багато Дзеркал: Довга, Блукаюча Осінь

     

      У 1973 році, Хуан Перон, повертаючись із заслання в Іспанію, був обраний знову президентом Аргентини. Хоч слава Борхеса була вже велика, щоб уникнути переслідувань, письменник відмовляється бути частиною уряду Перона. У тому ж році він відмовився від посади Директора Національної Бібліотеки, і у продовж довгих років вирішує подорожувати, займатися лекціями та опублікувати новий збірник розповідей, "Книга Піску" в 1975 році. В той же рік помирає його мати у віці 99 років. Цікаво, що віддавна, люди сприймали Борхеса та його матір як брата і сестру.

      У 1976 році японське Міністерство Освіти запросило Борхеса до Японії, і він кінець-кінцем знайомиться з культурою, яка давно чарувала його. Того ж року Борхес одержує чилійський орден “Великий Хрест Бернарда О'Хиггинса”, і випускає збірник віршів “Залізна монета” та книгу “Що таке буддизм?”, де Алісієй Хурадо був співавтором. Коли Ісабель Перон була змінена новим військовим переворотом, Борхес почав знову один з своїх періодичних фліртів з політикою. Подібно до свого попереднього досвіду з Ірріґоженом, Борхес спершу прийняв новий уряд з довірою і толерантністю – позиція, яка розчарувала багатьох аргентинців лівого спрямування. Але, як стало очевидно, новий уряд користувався безмежною владою та жорстокістю, як будь-яка інша традиційна аргентинська хунта, Борхес змінив своє ставлення і почав критикувати політику, яка привела до "абсурдної війни" на Фолклендських островах, яка ще більше відволікала від світу політики.

      Друга половина сімдесятих років це роки подорожування.

      У 1977 році Борхес їде до Іспанії, щоб виступати в Університеті Соборне на конференції на честь друга своєї юності письменника Рікавдо Ґіральдеса, автора роману про життя гауча “Дон Сеґундо Сомбра”. Переїжджає у Францію та урочисто відкриває в Парижі виставку живопису А. Шульц-Солара.

      Видає книгу віршів “Історія ночі” та збірник “Передмови” - обрані зразки жанру за половину віка роботи.

      У 1978 році бере участь у паризькій конференції, організованій ЮНЕСКО на честь Вікторії Окампо. Видає “Стислу антологію англосаксонскої словесності” (у співавторстві з Марією Кодамой). Того ж року вручають йому титул почесного доктора Сорбони.

      1980 році видає свій тисячасторінковий том “Повні збори написаного в співавторстві” та збірник усних виступів “Сім вечорів”. Одержує вищу іспанську літературну премію разом з іспанським поетом Херардо Діеґо “Міґель де Сервантес”.

      Вся работа доступна по Ссылке