Загальні проблеми альтернативної освіти (на прикладі Харківського обласного ліцею-інтернату на базі ХДАДТУ)

     

      В нашій країні відбуваються кардинальні зміни в усіх галузях життя суспільства політичній, економічній, соціальній. Йдуть пошуки нових форм та механізмів управління державою, здійснюється поступовий перехід до ринкових відносин, зявляються нові галузі науки і культури. Паралельно з оновлюючими політичними та економічними процесами в країні виникають соціальні проблеми, зокрема національного та духовного відродження, формування інтелектуального національного генофонду, правового забезпечення кожного громадянина країни, демократизації та гуманізації суспільного життя, створення умов для формування творчої особистості, реалізації та самореалізації потенціальних можливостей людини. Школа, як складова ланка народного господарства країни, не може стояти осторонь тих проблем, які стоять перед суспільством. Школа – це складна соціально-педагогічна система, що виконує замовлення суспільства, покликана формувати інтелектуальну, творчу, здорову та ініціативну особистість, здатну жити і творити в принципово нових умовах, забезпечити прогрес розвитку суспільства, вивести країну на рівень світової цивілізації.

      Наша держава в перехідний період її розбудови, соціально- економічні проблеми та проблеми освіти розглядає і розвязує у взаємозвязку та взаємообумовленості. Так, в “Програмі комплексної соціально-економічної реформи України” значне місце посідають шляхи перебудови системи освіти.

      Усі її ланки, в тому числі школа, повинні розвиватися на грунті українознавства як державної політики і філософії, державної української мови, історії країни та національної культури, використання національних традицій, мов і культури усіх національних меншин з урахуванням специфіки регіонів.

      Фундамент оновлення національної системи освіти в Україні закладено в ряді державних документів (законів, актів, постанов).

      Держава покладає на себе обовязки забезпечення відповідних умов для здобуття освіти (ст. 79 Конституції України):

      “Держава забезпечує умови для вільного, всебічного розвитку науки і культури, освоєння духовної спадщини украхнського народу, світової культури та її примноження.” Гарантується законом також свобода та творчість викладацької діяльності (ст. 47).

      Існуюча в Україні система освіти перебувала довгі роки в стані, що не задовольняє сучасних вимог розбудови української державності, культурного та духовного відродження українського народу. Застаріла система освіти не відповідала запитам особистості, суспільним потребам та світовим досягненням людства. Тому державними органами влади, органами управління освітою було розроблено ряд надзвичайно важливих документів, в яких висвітлена суть державної політики в області освіти. Важливим для освітян документом є Закон “Про освіту”, в якому визначені загальні положення розвитку освіти, принципи, зміст та структура освіти, права і обовязки учнів, педагогічних працівників.

      Принципово новим в законі “Про освіту” є те, що за рахунок відрахування коштів державними, громадськими, кооперативними підприємствами та організаціями, добровільних внесків можуть вводитися додаткові навчальні предмети для здобуття освіти понад державний освітній мінімум.

      Позитивну роль у розбудові національної освіти в Україні відіграють такі важливі документи, як “Концепція середньої загальноосвітньої школи”, “Концепція безперервної системи національного виховання”, Державна національна програма “Освіта (Україна  століття)”.

      В програмі “Освіта” визначена магістральна лінія управління – забезпечення оптимальних умов функціонування галузі освіти, створення системного механізму її саморегуляції на загальнонаціональному, регіональному, місцевому рівнях та у навчально-виховних і наукових установах освіти, дотримання законодавства в галузі освіти, формування ринку інтелектуальних ресурсів і освітніх послуг, забезпечення реалізації стратегічних завдань реформування освіти.

      Вся работа доступна по Ссылке