Креативність та її розвиток як проблема сучасної психолого-педагогічної науки
Область креативності складна для досліджень і викликає безліч суперечок, оскільки емпіричне поле фактів, що відносяться до даної проблеми, дуже широке. Креативність, що розглядається в різних концепціях, з'являється у вигляді частин головоломки, зібрати яку цілком ще нікому не вдалося.
Ще в 60-х рр. було описано більше за 60 визначень креативності і, як відмічав автор, «їх число росте кожний день» (Л.Т. Репуччи, цит. по [36]). Визначення були проаналізовані і розділені на шість типів: гештальтські (описуючі креативний процес як руйнування існуючого гештальта для побудови кращого), іноваційні (орієнтовані на оцінку креативності по новизні кінцевого продукту), естетичні або експресивні (що роблять упор на самовираження творця), психоаналітичні або динамічні (що описують креативність в термінах взаємовідносин Воно, Я і Зверх-Я), проблемні (визначають креативність через ряд процесів вирішення задач; до цього розряду було віднесено і визначення Дж. Гілфорда: «Креативність це процес дівергентного мислення»), в шостий тип увійшли ті визначення, що не попали в жоден з перерахованих вище, і в тому числі вельми розпливчаті (наприклад, «додання до запасу загальнолюдських знань» [36]).
Кількість визначень креативності, що нагромадилася до даного моменту, вже важко оцінити. Як відмічають дослідники, «процес розуміння того, що таке креативність, сам вимагає креативної дії. Починаючи з визначення креативності, ми тим самим прирікаємо себе на невдачу, оскільки креативність ще не концептуалізована і емпірично не визначена». Автори одного з останніх досліджень визначають креативність, як «досягнення чого-небудь значущого і нового... Іншими словами, це те, що люди роблять, щоб змінити світ» (цит. по [23]).
П. Торранс [39] зібрав в процесі тривалого дослідження креативності різні її визначення, метафорично описуючі суть творчості. Наприклад, творчість - це: «копати глибоко, дивитися в обидва, чути запахи, дивитися крізь, простягати руку в завтрашній день, слухати кішку, співати у власному ключі...» Зрозуміло, що дослідникам доводиться нелегко.
Сьогодні для опису креативності використовується підхід, запропонований, по одних джерелах, Р. Муні у 1963 р., по інших, А. Штейном у 1969 р. Дослідження креативності, інтерес до яких за останні роки сильно зріс, розглядають чотири основних аспекти: креативний процес, креативний продукт, креативну особистість і креативне середовище (сферу, структуру, соціальний контекст, що формує вимоги до продукту творчості). Часто ці підходи використовуються разом.
Ми розглянемо тільки один аспект - креативність як процес.
Ф. Баррон і Д. Харрінгтон, підводячи підсумки досліджень в області креативності з 1970 по 1980 р., зробили наступні узагальнення того, що відомо про креативність.
1. Креативність – це здатність адаптивно реагувати на необхідність в нових підходах і нових продуктах. Дана здатність дозволяє також усвідомлювати нове в бутті, хоч сам процес може носити як свідомий, так і несвідомий характер.
2. Створення нового творчого продукту у багато чому залежить від особистості творця і сили його внутрішньої мотивації.
3. Специфічними властивостями креативного процесу, продукту і особистості є їх оригінальність, спроможність, адекватність задачі і ще одна властивість, яка може бути названа придатністю – естетичною, екологічною, оптимальною формою, правильною і оригінальною на даний момент.
4. Креативні продукти можуть бути дуже різні за природою: нове розв'язання проблеми в математиці, відкриття хімічного процесу, створення музики, картини або поеми, нової філософської або релігійної системи, інновація в юриспруденції, свіже розв'язання соціальних проблем та ін. [17].
Вся работа доступна по Ссылке
