Основні проблеми людей похилого віку

     

      Самотність з наукового погляду — одне з найменш розроблених соціальних понять. В Україні, відповідно до перепису 1989 року, 10126 тисяч складають самотні люди, з них 6805 тисяч - жінки. У цьому полягає специфіка української самотності й пояснюється в першу чергу високим рівнем смертності чоловічого населення і смертності від неприродних причин (підраховано, що кожна третя мати має можливість пережити своїх дітей). Крім того, загальна соціальна і сімейна дезорганізація, відсутність розроблених технологій допомоги самотнім людям перетворює самотність у злоякісну соціальну хворобу.

      У загальному розумінні самотність – відчуття розриву з оточуючими, боязнь наслідків самотнього способу життя, важке периживання, пов’язане із втратою життєвих цінностей або близьких людей, постійне відчуття покинутості, непотрібності власного існування. Самотній спосіб життя і самотність – це поняття близькі, але не тотожні.

      Самотній спосіб життя – це фізичний стан, який активно обирається самою особистістю в силу своїх характерологічних особливостей і психічного здоров’я. Це перш за все, прагнення відокремитись від оточуючих, бажання захистити свій внутрішній світ, незалежність від вторгнення сторонніх і навіть близьких родичів.

      Самотність – це соціальний стан, який відображає психофізичний статус людини, утруднюючи їй встановлення нових і підтримування старих контактів та зв’язків. Самотність у старості – це перш за все відсутність родичів, дітей, онуків, подружжя, а також окреме проживання від молодих членів сім’ї.

      Існують різні типи і ступені самотності. І існує найбільш значуща типологія Кельбеля, що розрізняв чотири типи самотності.

      1. Позитивно-внутрішній тип, так звана «горда самотність», яка сприймається індивідом як необхідний засіб відкриття (відшукування) нових форм існування чи спілкування з іншими людьми.

      2. Негативно-внутрішній тип, що сприймається як відчуження від свого «Я» і від інших людей; наявність почуття відчуженості навіть в оточенні близьких людей.

      3. Позитивно-зовнішній тип – це пошук особистістю позитивного досвіду своєї життєдіяльності.

      4. Негативно-зовнішній тип проявляється в тому випадку, коли зовнішні обставини (смерть близької людини, втрата контактів) ведуть до дуже негативних відчуттів самотності [61].

      Соціологи Дж. Янг і Бек (1978 р.) розрізняли такі три типи самотності: хронічну, ситуативну, тимчасову самотність.

      Гірсон і Перлман при своїх вибіркових дослідженнях серед самотніх виділили наступні типи самотності: «Безнадійно самотні, цілком не задоволені своїми відносинами люди»; «Періодично і тимчасово самотні люди»; «Пасивно-стійко самотні люди».

      Специфіка феномена самотності в літньому віці полягає в тому, що часто самотність призводить до суїцидальних вчинків. У віці 55 – 65 років часто спостерігається так звана реакція демобілізації, що виникає як результат психологічної кризи пізнього віку.

     «Майбутнє малюється в темному світлі, планів немає, а минуле, навпаки, ідеалізується, забарвлюється у винятково рожевий колір. Тому в людини з’являються пасивні суїцидальні висловлення типу «жити не варто», «все в минулому», «ніколи не повернути того, що було...»

      Вся работа доступна по Ссылке