Адміністративно-правовий статус службовців державних органів і органів місцевого самоврядування

     

      У Законі України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. (ст. 1) державні службовці визначаються як особи, що займають посади в державних органах та їх апараті і мають відповідні службові повноваження. Структура будь-якого органу складається із взаємозв’язаних посад, що визначають службове місце і становище учасників управлінських відносин. Посада є первиною клітинкою, вихідною організаційно-структурною одиницею державного органу.

      Організаційно-правова форма органу держави залежить від формально визначеного змісту його діяльності, і таке формальне визначення можливе тільки через закріплення за конкретними посадами в органі певних прав і обов’язків, тобто їх правового статусу. Саме тому діє правило: не посада підбирається під конкретну особу, а людина за своїми діловими, професійними, адміністративними і моральними якостями — під відповідну посаду. Хоча ефективність реалізації закріплених за даною посадою повноважень прямо залежить від якостей того, хто обіймає цю посаду.

      Отже, повноваження державних службовців визначаються цілями і завданнями управлінської діяльності, залежать від призначення органу, його місця у системі управління, а в кінцевому підсумку — від адміністративно-правового статусу посади, яку обіймає службовець.

      Відтак адміністративно-правовий статус службовців державних органів безпосередньо відображає закріплений як у законодавчих актах, так і в інших правових документах — положеннях, статутах, рішеннях тощо – статус відповідних посад в органах виконавчої влади та апараті інших державних органів.

      Прийнято виділяти статус:

      а) допоміжного (технічного) персоналу;

      б) спеціалістів;

      в) посадових осіб;

      г) представників адміністративної влади.

      Вся работа доступна по Ссылке