Аналіз і оцінка стану етики державних службовців України

     

      У зв’язку з оцінкою етики професійної діяльності державних службовців правомірно ставити питання про критерії, за якими буде здійснюватися оцінка. Це, насамперед, морально-етичні вимоги до державного службовця, сформульовані в законодавчих і інших нормативно-правових документах, у тому числі в Загальних правилах поведінки державних службовців. Їх практичнее застосування потребує розробки конкретних показників, які відображають функціонування цих вимог у професійній поведінці. Виходячи з того, що професійна етика – це духовно-практичний феномен, оцінці підлягатимуть характеристики моральної свідомості, моральні ознаки професійної діяльності та її наслідки, а також характер службових відносин.

      Загальні етичні критерії доцільно розглядати на таких рівнях:

      1) загальносоціальному - як відповідність учинків, дій, службових відносин та їх наслідків вимогам суспільної моралі; 2) інституційному - як відповідність професійної діяльності і поведінки державних службовців специфічно-професійним стандартам державної служби; 3) рівні колективу – як відповідність організації професійної діяльності та службових відносин колективним цінностям і нормам; 4) індивідуальному – як дотримання принципів і норм професійної етики, а також моральний розвиток і самоствердження у професійній діяльності. Такий підхід до визначення критеріїв дає змогу оцінити загальногуманістичне значення професійної етичної діяльності державних службовців, а також її відповідність спеціальним етичним вимогам до службової діяльності.

      Критерії професійної етики державних службовців можуть використовуватися і для оцінювання моральних вимог до державної служби. Вони дають змогу розмежувати вузькопрофесійні норми, що відображають інтереси державних службовців як представників професії; норми, які відображають інтереси державного інституту (корпоративні інтереси), а також моральні норми, що виражають суспільні цінності та очікування. Останні відображають моральні запити суспільства, які зумовили потребу в даній професії.

      За даними Українського центру економічних і політичних досліджень, демократичний розвиток суспільства більшість громадян нашої країни пов’язує з моральністю державних службовців і, насамперед, керівників держави та етикою їх професійної діяльності. 98,1% респондентів вважають, що влада має бути відповідальною, 98,6% - чесною, 96,7% - компетентною, 83,9% - демократичною, 82% - передбачуваною [37]. Суспільні очікування не лише виявляють вимоги до влади, але й характеризують суб’єктивні цінності громадян, їх орієнтації на взаємодію з владою.

      Дослідження також показують, що розуміння потреби в орієнтації на морально-етичні стандарти демократичної, правової і соціальної держави властиве і державним службовцям. Однак усвідомлення цих стандартів обома сторонами і формування навичок та звичок відповідної поведінки потребує тривалих зусиль: серйозної просвітницької роботи, вдосконалення морально-професійної підготовки державних службовців та вжиття інших державних заходів. Це зумовлено складністю перебудови моральної свідомості державного службовця і рядових громадян та трансформації на гуманістичних засадах механізмів державного управління.

      Член Державної комісії з проведення адміністративної реформи в Україні, доктор юридичних наук Н.Нижник наголошує на тому, що основної уваги потребує осмислення самої суті трансформаційної перебудови суспільства, яка полягає в повороті суспільства до нової якості на засадах загальнолюдських цінностей. На її думку, “в Конституції України структура влади та принципи її організації, права та свободи людини і громадянина вперше закріплені на засадах концепції природного права”. Проте ці принципи ще не матеріалізовані ні в інститутах права, ні в свідомості народу, ні чиновництва [37].

      Найбільш впливові чинники, які визначають стандарти поведінки державних службовців, мають корпоративну природу (табл.2.3): “реальна поведінка державних службовців переважно визначається конформістськими стандартами відносин і традиціями безумовного підкорення рішенням безпосереднього керівництва” [39].

      Вся работа доступна по Ссылке