Визначення рівня розвитку спеціальної витривалості та її компонентів у практиці лижного спорту
Проблема тестування спеціальної витривалості вивчалася багатьма авторами [4; 15; 26].
При цьому встановлено, що розробка контрольних вправ (тестів) повинна відповідати таким правилам:
а) проведення тестування у стандартній обстановці, однаковій для всіх тих, хто займається;
в) простота вимірювань та оцінювання;
г) наочність результатів випробувань для спортсменів.
Завданнями контролю є визначення функціонального стану та рівня розвитку загальних і спеціальних фізичних спортсменів
(В. М. Зациорский, 1981).
Визначаючи рівень силової витривалості, як одного з компонентів спеціальної витривалості, И. П. Бутин (2005) та ін. пропонують контрольні вправи на згинання та розгинання рук в упорі лежачи, згинання та розгинання рук у висі (кількість разів). К. С. Дунаев (1991) рекомендує використовувати імітацію роботи рук у поперемінному двокроковому ході на гумовому амортизаторі із силою опору на кінці 0,175 кг на 1 кг ваги піддослідного в темпі 52–53 цикли за хвилину; час пересування на лижах
500 м одночасним безкроковим ходом; тривалість пересування на лижах до відмови за рахунок поперемінної роботи рук на лижах.
К. С. Дунаев (1999; 2003) також рекомендує застосовувати такий тест: проходження на лижах 1000 м відрізка на час у повній координації; 1000 м – без відштовхування руками; 1000 м – без відштовхування ногами; потім визначається коефіцієнт значущості шляхом ділення часу проходження відрізка в повній координації на час, затрачений на проходження поперемінним, одночасним безкроковим ходами або пересуванням без відштовхування руками за рахунок відштовхування ногами; модельованої роботи руками проходження змагальної траси; гонки на 10 км і 20 км.
Для визначення сили окремих м’язових груп використовується метод полідинамометрії (К. С. Дунаев, 2003 та ін.). А. В. Гурский (1990) указує на необхідність застосування тестів, що відображають окремі компоненти спеціальної витривалості: 1) тест повторних прискорень 4 x 1 км, старт кожні 5 хвилин (жорсткий режим роботи відображає рівень розвитку швидкісної витривалості); 2) тест повторної імітації 3 x 200 м у підйомі 4–5°, який відображає рівень спеціальної силової витривалості; 3) крос 5000 м, що відображає рівень спеціальної витривалості.
Аналогічні тести пропонується виконувати на лижах у
змагальному періоді.
На наш погляд, ці тести не зовсім точно відображають рівень розвитку спеціальних фізичних якостей. Очевидною є невідповідність тесту (крос на
5 км), що відображає, на думку автора, рівень спеціальної витривалості. Насправді цей тест більшою мірою характеризує загальну витривалість, оскільки за своїми динамічними і кінематичними характеристиками не відповідають основній змагальній вправі.
Л. Н. Корчевой, А. Л. Кривенцов (1999), досліджуючи співвідношення чинників тренованості, діляють фізичні якості на групи. Автори виокремлюють головні фізичні якості біатлоністів: спеціальну витривалість і влучність стрільби та пропонують для оцінювання окремих компонентів спеціальної витривалості 15 тестів. Вони складаються з різних бігових вправ у підйоми 10–12° по пересіченій стандартній трасі 1000 м; імітації 2 x 600 м у підйом 7–9°; 10–12° –
3 x 300 м; пересування на лижоролерах 4,5 і 9 км; кросі на 5000 м тощо. На нашу думку, ці тести не відповідають специфіці біатлону, оскільки всі вони виконуються без зброї. Крім того, є спірними бігові тести зі швидкістю 60 і 80% від максимальної, показаної на рівнинному відрізку траси довжиною 100 м, де критерієм завдань є час і подолання відстані. Аналогічні траси автор пропонує застосовувати і у змагальному періоді під час пересування на лижах. На закінчення стверджується, що наведені тести, що характеризують спеціальну витривалість спортсменів, мають високий ступінь надійності й об’єктивності.
Для правильної організації тренувального процесу та прогнозування спортивного результату спортсмена необхідне чітке уявлення про рівень розвитку фізичних якостей, технічної підготовленості, психологічної стійкості (А. В. Гурский, 1990).
У процесі визначення рівня розвитку спеціальної витривалості у біатлоністів необхідний вибір таких тестів, під час виконання яких відтворювалася б основна змагальна вправа з найменшою кількістю чинників, що впливають на підсумок вимірювання (К. С. Дунаев, 2000).
Аналіз стану досліджуваного питання дозволив установити, що, відзначаючи необхідність розвитку спеціальної витривалості й окремих її компонентів, фахівці не мають єдиної думки щодо методики її розвитку, застосування різних засобів тренування у процесі річного циклу і контрольних вправ, які застосовуються для оцінювання рівня розвитку спеціальної витривалості та її компонентів.
