Дослідження індивідуальних відмінностей у спеціальній підготовленості біатлоністів з урахуванням кваліфікації спортсменів
Результати педагогічних спостережень за тренувальним процесом і на змаганнях підтверджують положення, що спортсмени високої кваліфікації (від 1 розряду до майстра спорту міжнародного класу) мають виражені відмінності у спеціальній фізичній підготовленості. Ці відмінності найбільше проявляються у кінцевих результатах контрольних вправ.
З метою визначення відмінностей у рівні спеціальної підготовленості нами були проведені дослідження біатлоністів двох вікових груп – юнаків та юніорів (16–18 років) і чоловіків (19–25 років) у вересні 2011 р. і березні
2012 р. Вибір строків зумовлений тим, що у ці періоди спортсмени знаходяться у стані високої тренованості, і саме у цьому стані індивідуальні особливості біатлоністів мають найбільш виражений характер.
Вирішувалися такі приватні завдання:
1. Визначити рівень підготовленості біатлоністів за основними компонентами розвитку спеціальної витривалості.
2. Визначити провідні чинники й такі, що відстають, які впливають на рівень спеціальної підготовленості.
3. Установити зв’язки основних контрольних вправ з кінцевим спортивним результатом.
Контрольні вправи або тести були поділені на групи за ознакою переважного прояву провідних компонентів спеціальної витривалості.
Тести на швидкісну витривалість у безсніжний період – пересування на лижоролерах 500 м по 10 повторень на рівнині з максимальною інтенсивністю, ЧСС 180±10, інтервал відпочинку між серіями 3 хв. Рівень розвитку швидкісного компонента визначався за середнім показником часу проходження відрізка; пересування на лижоролерах на рівнині 500 м х 2 рази без допомоги рук, без інтервалів відпочинку. Рівень розвитку швидкісної витривалості м’язів ніг визначався за середнім показником часу проходження відрізка; пересування на лижоролерах по рівнині 500 м по 4 повторення з допомогою рук без інтервалів відпочинку. Рівень розвитку швидкісної витривалості м’язів рук визначався часом проходження стометрового відрізка. Усі контрольні вправи виконувалися зі зброєю, крім імітації в підйомі.
У зимовий період такі ж навантаження виконувалися на лижах зі зброєю.
Тестом, що визначає рівень розвитку загальної витривалості, було обрано триразове повторення 5 км кросу по слабо пересіченій місцевості.
Крім того, був здійснений аналіз виступів на літніх змаганнях у кросі біатлоністів юнацького, юніорського та чоловічого віку. Аналіз отриманих даних виявив такі закономірності. Зайняті місця і показаний час у кросі біатлоністів старших розрядів у віці 19–25 років мають недостовірний взаємозв’язок із результатами, показаними в зимовому біатлоні (р > 0,05). У спортсменів у віці 16–18 років такий зв’язок існує (р < 0,05). Це дозволяє судити про те, що біатлоністи, які мають високий рівень підготовленості у кросі у чоловічому віці, на лижах, як правило, виступають гірше, ніж у бігових дисциплінах. Старші юнаки та юніори, що показують досить високі результати у кросі, на відповідальних змаганнях узимку досягають хороших результатів і в лижних дисциплінах.
Планування і виконання бігових навантажень у великому обсязі для спортсменів високої кваліфікації, на наш погляд, є недоцільним. Пересування ковзанярськими способами на лижах значно відрізняється від бігових вправ. Вплив на організм тих, хто займається, засобами, що значно відрізняються за своєю структурою від змагальної вправи, нераціонально і навіть може справляти негативний вплив на рівень спортивної підготовленості.
У спортсменів же юнацького та юніорського віку включення у тренування бігових вправ сприяє підвищенню функціональних можливостей організму. Надмірне захоплення вузькоспеціалізованими засобами у тренувальному процесі може призвести у них до форсування спортивних досягнень і, зрештою, негативно вплине на результати у дорослому віці.
