Соціально-економічна сутність та структура трудових ресурсів
Сучасний етап розвитку вітчизняної економіки характеризується зміною умов відтворення та функціонування трудових ресурсів. Трудові ресурси є невід'ємною частиною економічного потенціалу, ефективність використання якого залежить від оптимального співвідношення трудових, виробничих, природних та інших видів економічних ресурсів. Вирішення цієї проблеми потребує комплексного та системного підходу до дослідження категорії трудових ресурсів, умов їх відтворення, механізмів підвищення ефективності використання.
На сьогоднішній день існує декілька підходів до визначення категорії трудових ресурсів. Цей термін був введений у практику планування на початку 20-х років XX століття і використовувався як планово-навчальний показник, що характеризує кількість ресурсів праці. Як економічна категорія, трудові ресурси зустрічаються в науковій літературі з кінця 1950-хроків. Так, М. Горілов [24] визначає трудові ресурси як економічну категорію, яка відноситься до населення, що володіє фізичною й інтелектуальною здатністю до праці відповідно до встановлених державою умов відтворення робочої сили. Г. Слезингер [56] визначає трудові ресурси як частину населення країни з фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями, що необхідні в народному господарстві. При цьому чисельність трудових ресурсів характеризує потенційну масу живої праці, яким володіє суспільство в даний момент часу для задоволення своїх потреб.
Слід зазначити, що між категоріями трудових ресурсів і робочою силою багато загального, однак є і розходження. Робоча сила — це сукупна здатність фізичних і інтелектуальних властивостей, якими володіє людина і які використовуються для виробництва життєвих благ. Робоча сила реально існує в особистості робітника і є головною продуктивною силою суспільства, первинним фактором багатства поряд із природою. Відповідно до сучасної економічної теорії термін "робоча сила" сприймається як визначений контингент працездатного населення. При цьому на ринку праці продається і купується не робоча сила, а праця, розглянута як фактор виробництва. За свою працю робітник отримує заробітну плату чи доход поряд з доходами, які отримують власники інших факторів виробництва (відсотки на вкладений капітал, рента за використання природних ресурсів, прибуток за підприємницьку здатність). Праця в даному випадку визначає цілеспрямовану діяльність людей по створенню матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб суспільства. Відповідно до трудової теорії вартості на ринку праці робітники продають свою здатність до праці, тобто робочу силу, що має вартість, що відповідає вартості життєвих засобів, необхідних для відтворення самого робітника і членів його родини. У процесі використання робочої сили, у процесі праці і тільки працею створюється нова вартість, втілена в товарах. При цьому найманий робітник за свою працю отримує не вартість, створену його працею, а її частину, обумовлену як вартість робочої сили. Частина, що залишилася, знову створеної вартості привласнюється підприємцем. Цим самим заперечується доля в створенні нової вартості інших факторів виробництва, таких як капітал, земля, підприємницька здатність. Відповідно термін "ринок праці" заміняється терміном "ринок робочої сили".
Систематизуючи різні підходи до визначення категорії трудових ресурсів, можна відзначити, що окремі автори ототожнюють її з поняттям робочої сили, інші розглядають її як складові елементи трудового потенціалу, що характеризують його з кількісної і якісної сторін. У науково-практичній літературі кінця 1980-х років категорія трудових ресурсів розглядається з більш широких позицій, з перевагою якісних її сторін. Розвиток даної категорії пропонується в роботах С. Пірожков [52], де під трудовими ресурсами розуміється розвиток у даному суспільстві сукупності демографічних, соціальних і духовних характеристик і якостей працездатного населення, що реалізовані чи можуть бути реалізовані в границях і через існуючий у даному суспільстві процес праці і суспільної діяльності. У даному визначенні акцент робиться на соціально – культурних і духовних основах формування трудових ресурсів. На початку 1990-х років категорія трудових ресурсів одержала розвиток за допомогою розширення спектра її якісних характеристик. Так, С. Железко [33] пропонує розглядати трудові ресурси з урахуванням усіх властивостей працівника, що впливають на його виробничу діяльність, такі як здатності і схильності людини, його ціннісні орієнтири, інтереси і споживання в сфері праці, стан здоров'я, працездатність, обсяг загальних і спеціальних значень, трудових навичок і умінь.
Вся работа доступна по Ссылке
