Теоретичні засади здійснення планування та прогнозування

     

      На сьогодні в Україні кілька нормативно-правових актів регулюють процес планування та прогнозування, зокрема:

      – Бюджетний кодекс України;

      – Закон України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України”;

      – Закон України “Про державні цільові програми”;

      – Постанова Кабінету Міністрів України “Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проекту державного бюджету;

      – Постанова Кабінету Міністрів України “Про схвалення прогнозу показників зведеного бюджету України за основними видами доходів, видатків і фінансування на три наступних роки”.

      Чинне законодавство передбачає прогнозування основних бюджетних показників на три роки, наступних за плановим. Враховуючи практику ухвалення бюджету, коли між першим і третім читанням відбуваються суттєві зміни планових показників на наступний рік, середньостроковий прогноз бюджетних показників одразу ж втрачає властивість орієнтира для фінансового забезпечення загальнодержавної, регіональної та галузевої політики на середньострокову перспективу.

      У ст. 38 Бюджетного кодексу України передбачено подання до Верховної Ради разом з проектом Державного бюджету на наступний рік прогнозу показників Зведеного бюджету за основними видами доходів, видатків і фінансування на наступні три бюджетні періоди. Однак Верховна Рада не затверджує в обов’язковому порядку бюджет на середньостроковий період. Постановою Кабінету Міністрів уже три роки поспіль схвалюється прогноз показників Зведеного бюджету за основними видами доходів, видатків і фінансування на середньострокову перспективу.

      Цей прогноз жодним чином не пов’язаний із виробленням бюджетної політики на середньострокову перспективу, адже щороку його показники суттєво переглядаються. Методологічна та нормативно-правова база для середньострокового бюджетного планування та вироблення бюджетної політики на перспективу в Україні взагалі відсутня. Це негативно впливає на стан усієї системи стратегічних і програмних документів – з погляду неврахування фінансових ресурсів у виробленні державної політики. Як наслідок відсутності належної системи стратегічних і програмних документів бюджетні програми не узгоджені з пріоритетами розвитку. Процедура визначення пріоритетів соціально-економічного розвитку в Україні не розвинута.

      Із року в рік спостерігаються факти непослідовності політики, постійно змінюються пріоритети соціально-економічного розвитку, часто на протилежні. Прикладів чимало: це і нафтопровід Одеса – Броди, який досі не зрозуміло для чого збудовано, і запровадження зон пільгового оподаткування (СЕЗ і ТПР), їх скасування у 2005 р. та відкриття аналогів (технопарків) у 2006 р. та ін.

      Результати ухвалення бюджету в Парламенті взагалі важко передбачити: Парламент не тільки змінює розподіл бюджетних ресурсів під час розгляду бюджету, він радикально змінює запропоновану Урядом бюджетну політику, збільшуючи видаткову частину, не пропонуючи реалістичних джерел наповнення бюджету. Для збалансування бюджету вимушено скорочують інші бюджетні програми, які також є важливими для соціально-економічного розвитку [30, c. 25].

      У цих умовах втрачається зміст упровадження програмно-цільового методу бюджетування – головні розпорядники бюджетних коштів не вмотивовані в прагненні переконати Міністерство фінансів України в тому, що їхня програма дуже важлива й актуальна для держави. Формується система, де результативніше діяти через парламент, який ухвалить програму, незважаючи на відсутність ресурсів для її реалізації [44, c. 146].

      Намагання Верховної Ради дублювати функції Міністерства фінансів і відповідно недосконалість процедур реалізації податково-бюджетної політики знижує цілісність і системність не тільки її, а й державної соціально-економічної політики загалом. Як наслідок, в Україні існує багато програм, які не відповідають ні пріоритетам, ні ресурсним можливостям держави, а також програм, які визнано неефективними та закрито. Так, сьогодні в Україні налічується понад 400 державних цільових програм, левова частка яких не фінансується.

      Вся работа доступна по Ссылке