Історичні витоки і принципи адміністративно-територіального поділу України

     

      Необхідним атрибутом будь-якої держави, її важливою ознакою є наявність державної території - просторової межі здійснення державної влади, тобто частини земної кулі, що перебуває в межах державних кордонів та на яку поширюється суверенітет відповідної держави.

      Сам термін «територіальний устрій» вживається паралельно з терміном «державний устрій» для позначення політико-територіальної організації держави, яка характеризується внутрішнім поділом території держави на окремі територіальні одиниці, статусом цих одиниць і формою їхніх правових відносин між собою та з державою в цілому.

      Основи сучасного адміністративно-територіального поділу України були закладені протягом 1917-1959 років. Важливі кроки в напрямку введення нового територіального устрою були зроблені за часів Української Народної Республіки (УНР), коли був прийнятий закон УНР від 6 березня 1918 року «Про поділ України на землі» [88]. Конституція УНР починалася з ряду принципів, одним з яких було визначено, що УНР надає своїм землям, волостям і громадам права широкого самоврядування, додержуючись принципу децентралізації і не порушуючи єдиної своєї влади. Ця коротка формула представляла адміністративно-територіальний устрій держави: земля - волость - громада. Правове регулювання організації місцевої влади, що містила Конституція УНР, передбачало, зокрема:

      - усі місцеві справи належать до юрисдикції місцевої влади - радам та управам; - на усіх рівнях адміністративно-територіального устрою: громадах, волостях та землях діють виборні органи – ради, які призначають власні виконавчі органи – управи; - органи місцевої влади є самостійними у вирішенні місцевих справ;

      - центральний уряд не має права втручатись у поточну діяльність місцевої влади; - центральний уряд через своїх міністрів лише здійснює контроль діяльності місцевої влади та координацію їх діяльності, і що для цього можуть бути визначені спеціальні урядовці (чим не префекти);

      - спори між органами виконавчої влади (державою) та місцевим самоврядуванням вирішуються в судовому порядку.

      Фактично ці положення представляли собою класичну схему місцевого самоврядування, яка визначається в Європейській хартії місцевого самоврядування, ухваленій майже на 60-років пізніше [254]. Але революційні події і надзвичайно складна військово-політична ситуація призвели до того, що Декретом ради народних комісарів РСФРР «Про порядок зміни кордонів губернських, повітових та інших» від 27 січня 1918 р. місцеві ради отримали досить широкі права щодо питань заміни кордонів губерній, повітів, волостей, вирішення спірних питань. Цьому періоду формування державного устрою і територіального поділу України присвячено достатньо наукових наукових праць, але у контексті даного дослідження найбільш цікавими є роботи Ткачука А. і Ткачука П., які розкривали «генетичний код» сучасного адміністративно-територіального поділу країни наступним чином.

      Вся работа доступна по Ссылке