Методологічні підходи до стратегічного управління економічним розвитком територіальних утворень на засадах синергетичного підходу
Стратегічний розвиток територіальних утворень як упорядкована у часі система орієнтирів та пріоритетних напрямів, форм, методів, засобів, правил та прийомів використання ресурсного потенціалу з метою ефективного вирішення встановлених завдань [14, 15] з урахуванням сформульованих раніше положень синергетичного підходу до підвищення рівня структурної стійкості економіки територіальних утворень як системно-конгломератних структур потребує формування комплексу методологічних положень щодо підвищення системних характеристик територіальної економіки як об’єкта стратегічного управління.
Формування об’єднуючої ідеї, здатної узгодити інтереси різноманітних груп учасників, зацікавлених у сталому соціально-економічному розвитку територіального утворення, робить посилання до концепції територіального маркетингу як відносно нової, але органічної в умовах ринкових трансформацій концепції господарювання. Ця концепція започаткована на основі виділення нової складової маркетингу – регіонального маркетингу як нового, достатньо складного багатофункціонального і динамічного виду діяльності у сфері регіональної економіки [165]. Численні дослідження у цій сфері, однак, довели, що принципи, сформульовані і обґрунтовані для регіонального маркетингу, є універсальними і діють не тільки на рівні регіону, але й на рівні будь-якого територіального утворення, і в більш пізніх наукових працях мова іде вже про територіальний маркетинг або маркетинг територій [161]. Регіональний, або територіальний, маркетинг є дійовим інструментом підприємництва в регіоні і дозволяє при прийнятті господарських рішень враховувати потреби, що складають динаміку попиту, кон’юнктуру ринку регіона, характер розвитку міжгалузевих зв’язків, а також створювати умови для максимального пристосування регіонального виробництва до умов ринку. Під територіальним маркетингом розуміється маркетинг в інтересах території, її внутрішніх суб’єктів, а також тих зовнішніх суб’єктів, вплив яких на розвиток території має найбільше значення. Виділяють дві невід’ємні складові територіального маркетингу [205]:
- маркетинг території, об’єктом уваги якого виступає територія в цілому і який здійснюється як на території, так і за її межами;
- маркетинг на (всередині) території, об’єктом уваги якого є відносини з приводу конкретних товарів, послуг тощо і який здійснюється в межах території.
При цьому вивчення наукових поглядів на зміст вказаних складових, зокрема в роботах [7, 27, 55, 68, 248], дозволило виявити сутнісні їх ознаки, які принципово є відмінними. Маркетинг території розглядає її (територію) як товар, наділяючи елементи традиційного маркетингу специфічними рисами, притаманними такому товару. Маркетинг на території можна розглядати як аналог маркетинг-менеджменту, тобто управлінської концепції на засадах маркетингу, яка застосовується до території, виходячи з її сприйняття як квазікорпорації. Погляди на регіон як на квазікорпорацію виходять з того, що сучасний регіон представляє собою крупний суб’єкт власності ( регіональної і муніципальної) і економічної діяльності. У цій якості регіони стають учасниками конкурентної боротьби на ринках товарів, послуг, капіталів. Внаслідок того, що економіка регіону включає в себе економічні системи підприємств різних форм власності і господарювання, виникає узгодження систем управління регіональною економікою і окремих економічних суб’єктів, одною з ефективних форм реалізації якого є структури, організовані на основі корпоративних принципів. Вони мають сприяти насиченню регіонального ринку товарами і послугами виробничого і споживчого призначення, формувати інвестиційну привабливість території, а головне – забезпечувати безпечне і стійке функціонування усіх його підсистем [207].
Вся работа доступна по Ссылке
