Харчові підприємства в системі продовольчої безпеки

     

      Продовольчий сектор є одним із найважливіших в економіці України. Але світова фінансова криза, дефіцит бюджетних коштів, недосконала фінансова сфера досить негативно впливають як на становище економіки держави, так і стали загрозою для харчових підприємств, від економічно ефективної роботи яких значною мірою залежить не лише матеріальний добробут громадян, а й економічна та політична стабільність держави взагалі.

      В умовах ринкових відносин, що розвиваються, ефективність роботи харчових підприємств багато в чому залежить від управлінської діяльності, що забезпечує реальну економічну самостійність господарюючих суб’єктів, окупність їх виробничих витрат і конкурентоспроможність. Ефективність управління, передусім, залежить від достатності й оперативності одержаної управлінським персоналом інформації та від її адаптації до нових умов функціонування підприємства.

      Концепція стратегічного менеджменту виникла в науковій думці зарубіжних вчених у першій половині ХХ ст., і в даний час досить широко розкрита у працях не тільки їх сучасних послідовників, а у працях українських вчених-практиків. Але доцільно зазначити, що більшість видань, мало адаптовані до соціально-економічних умов України, особливостей аграрної сфери та мають досить незначну практику апробації в українських підприємствах.

      В перше поняття «стратегія» було використано в якості управлінського терміна у 50-х роках, коли вкрай важливою стала проблематика своєчасного реагування на раптові зміни зовнішнього середовища. Спочатку це поняття було не зрозумілим, при цьому словники не надавали допомагали, так як відбивали застарілі традиції, коли слово «стратегія» безпосередньо використовувалось у військовій практиці і мало визначення: «наука і мистецтво розгортання військ до бойових дій» [143].

      В контексті сьогодення досить прагматичним, та доцільним у використанні саме в процесі виробничої діяльності, є вислів відомого військового письменника, Карла Клаузевіц, з приводу того, що жодна тактична удача нічого не варта, якщо призводить до стратегічних поразок. З точки зору економічної науки, стратегія розглядається як довгостроковий план керівництва господарського суб’єкта, що спрямований на укріплення позицій, задоволення споживчих запитів і досягнення перспективних цілей. До того ж має місце наступний підхід до розуміння стратегії, як наміри керівників підприємств довгострокового характеру стосовно виробництва, персоналу, фінансів, комерції та маркетингу, тощо. Зміни визначень терміна «стратегія» відбуваються разом зі змінами зовнішнього середовища фірми [91, 130].

      Теоретичним та методологічним аспектам стратегічного підходу в управлінні присвячена значна кількість наукових праць. Формування поняття стратегії та стратегічного управління мають достатньо широке висвітлення у наукових працях відомих закордонних авторів, таких як І. Ансоффа, Р. Гранта, Ф. Котлера, І. Герчикова, М. Портера, Г. Мінцберга, Г. Хемела, А. Томпсона, А. Дж. Стрікленда, А. Чандлера, Р. Фатхутдінова, А. Юданова та ін., а також вітчизняних вчених. Вихідні положення стратегічного управління були сформовані представниками Гарвардської школи бізнесу, яка визначає стратегію як метод визначення конкурентних цілей організації. В Оксфордському словнику англійської мови, зазначено, що стратегічне управління – це розробка і реалізація дій, що ведуть до довгострокового рівня підвищення результативності діяльності фірми в порівнянні з конкурентами.

      Вся работа доступна по Ссылке