Генезис принципу пільгової підтримки інвестиційної діяльності харчових підприємств
Розглядаючи процес державної підтримки продовольчого сектора як складний об'єкт, важливо простежити його динаміку та визначити історичні прецеденти у дореволюційний період. Відповідно до цього виникає необхідність екскурсу в історію і, як наслідок, потреба застосування історичного підходу.
Швейцарський мовознавець Фердинанд де Соссюр визначив два підходи до вивчення систем: синхронічний та діахронічний, причому, якщо перший вивчає функціонування в теперішній час, то другий розглядає історію розвитку. Економіка тривалий час була суто синхронічною наукою, що функціонувала під девізом: «Неважливо, як система формувалася, важливо, як вона діє» (зокрема, так вважав А. Сміт). За визначенням Д. Норта, другий спосіб, передбачає, що механізмом, через який події минулого впливають на сьогодення, є суспільні інститути: як формальні, так і неформальні [57], а тому важливим є історичний метод дослідження розвитку об'єкта.
Необхідність державної підтримки продовольчого сектора існувала здавна: ще на початку XX в. П.А. Столипін здійснив аграрні реформи, метою яких було створення «міцних і сильних селян-власників», для чого було вдосконалено діяльність Державного селянського земельного банку. Заснований у 1882 р., з 1895 по 1914 р. він щорічно видавав селянам 50-64 млн. карб. на купівлю землі, завдяки чому щорічно від 120 до 132 тис. родин одержували можливість збільшити свої земельні наділи [128].
При здійсненні реформ банком активно здійснювалась купівля земель з по-наступним їх перепродажем селянам на пільгових умовах, а різниця в відсотках покривалася за рахунок бюджетних субсидій і склала за період 1906-1917 рр.. 1457,5 млрд. карб.. Розмір позички становив до 75% покупної вартості землі. Прот, незважаючи на вжиті заходи, широким верствам селян вони були не доступні: відсотки сягали 7,5-8,5 % річних [115] (варто зазначити, що офіційні відсоткові ставки у Російській імперії склали у 1900 р. - 5,85% річних, в 1913 р. - 6.0% [51]. А тому ми не підтримуємо позицію тих хто вважає дану систему пільгової в теперішньому розумінні цього терміна, тим більше, що в основному вона переслідувала мету придбання землі як засобу виробництва, а не розвиток безпосередньої допомоги виробничому процесу.
В 1900 р. у Україні було 783 кредитні товариства, в 1917 г: - 16261. Досьогодні кредитна кооперація активно використовується в більшості Західних країн. Проте, вищесказане аж ніяк не свідчить про те, що ми пропонуємо терміново її відроджувати, як пропонує Л.І.Шваб та деякі інші автори [169], тому що цього не дозволяють сучасні умови в України, і, в першу чергу, відсутність коштів у товаровиробників для формування мережі кредитних установ. Поряд із цим, не варто забувати і про те, що вітчизняна кредитна кооперація початку XX ст. не здійснювала кредитування членів громад та селян-одноосібників зі статком нижче середнього, а саме до цього типу сьогодні відноситься більша частина харчових підприємств.
Подальший розвиток аграрний кредит одержав у СРСР. З 1932 року здійснення фінансування та довгострокового кредитування капітальних вкладень було покладено на «Сільгоспбанк», а за Держбанком було закріплено операції з короткотермінового кредитування сезонних експлуатаційних витрат галузі [153].
Вся работа доступна по Ссылке
