Інституційна система підтримки інвестиційної діяльності харчових підприємств

     

      Взаємодія із харчовими підприємствами пов’язана зі значним рівнем ризику для кредиторів, що пов'язане з великою залежністю аграрного виробництва від природних умов, з значною нестійкістю цін на аграрну продукцію та економічною слабкістю більшості господарств.

      Основна маса позик в України видається під забезпечення, що досягається за рахунок застави майна, вартість якого, як правило, перевищує одержуваний кредит. Для порівняння, відповідно до Закону Республіки Узбекистан «Про заставу» сума кредиту не має перевищувати 80% обсягу застави. Як не парадоксально, у вітчизняному законодавстві такі пропорції не обумовлені. Звичайно забезпеченням для харчового підприємства є урожай (як зібраний у полі: у цьому випадку кредит видається не більш ніж на строк природної вегетації культури під заставу контракту та страхового поліса). У якості застави за короткостроковими позиках, як правило, використовуються товари, що мають відносно стійку ціну (з урахуванням чинника збереження за низької технічної оснащеності галузі найбільше виграють зернові культури).

      За визначенню В. Крайнік «державні заставні операції з аграрною продукцією є не лише оптимальною формою кредитування на пільгових умовах, але і формою її збуту» [80]. У СРСР практикувалось доведення до колгоспів і радгоспів контрольних цифр щодо закупівлі продукції, які визначалися виходячи з нормативів, що враховують економічну оцінку землі, забезпеченість виробничими ресурсами. В сучасних умовах господарства можуть застосовувати такі операції якщо буде потреба за несприятливого, на їх погляд, стану ринку. Державні заставні операції забезпечуються і підтримуються в наступних формах:

      - пряме бюджетне фінансування (у тому числі безпроцентні позички);

      - виділення поворотних ресурсів відповідно до пільгового порядку;

      - бюджетні асигнування або кредитування безпосередніх заставотримачів для компенсації витрат щодо зберігання і обробки продукції.

      Як видно з перерахованого вище, даний тип операцій безпосередньо стосується пільгового кредитування продовольчого сектору.

      Проведення державних заставних операцій є також засобом регулювання ринку: при несприятливій його кон'юнктурі, держава збільшує обсяг закупівель, які вилучають частину продукції з ринку, тим самим стабілізуючи ціни і полегшує реалізацію іншої продукції. При різкому підвищенні цін і загостренні дефіцитності ринку, держава зменшує обсяги операцій і проводить за потреби товарні інтервенції за регульованими цінами.

      Таким чином, товарні інтервенції дозволяють підтримувати умови нормальної конкуренції та компенсувати недостатню розвиненість інфраструктури, не перешкоджаючи ринковій діяльності [229].

      Для держави такі операції цікаві тим, що кредити є забезпеченими ліквідними ресурсами. Регулює загальні правові та економічні принципи розміщення та виконання державних договорів Закон України «Про закупівлю та поставки харчової продукції... для державних потреб» (від 02.12.94 № 53). При цьому гарантується авансова оплата не менш 50% від вартості обсягу поставок, у тому числі 25% після укладання договору і 25% після завершення сівби, а за продукцією тваринництва - виплату дотацій з відповідного бюджету, що забезпечують рентабельність її виробництва.

      У випадку невиконання договірних зобов'язань винна сторона сплачує - 50% від вартості недопоставленої (не прийнятої) продукції. За несвоєчасну оплату продукції і авансування покупці сплачують пеню в розмірі 2% від несплаченої суми за кожен день прострочки платежу, а при запізненні понад 30 днів - 3% (стягнення здійснюється у безакцептному порядку). Ми вважаємо, що всі проблеми які існують при здійсненні державних закупівель тут вирішені «de yare», але виникають щораз «de facto» - при нестачі коштів у відповідних бюджетах.

      З темою державних заставних операцій тісно пов'язане поняття договору контрактації, досить глибока розробка положень якого здійснена Т.А Васильєвою, яка зазначає, що принципово новим є те, що контрактація характеризується не як самостійний договір, а як один з організаційних різновидів договору купівлі-продажу з втратою планового характеру і обов'язковій допомозі контрагента у виробництві продукції [25, 26]. Варто вказати на це, як на явний недолік: найчастіше господарства потребують допомоги заготівельника в організації виробництва, транспортування продукції (цілком можливо, на нашу думку, у конкретних договорах передбачити такі обов'язки заготівельників-державних агентів).

      Виробник, що не виконав зобов'язання, або виконав його неналежним чином, несе відповідальність лише за наявності його провини: такий підхід є відступом від загального порядку на користь товаровиробників, як найбільш слабкої сторони договору [58].

      Вся работа доступна по Ссылке