Світовий досвід стимулювання інвестиційного забезпечення розвитку харчових підприємств

     

      У науковому пізнанні розрізняють емпіричний (що характеризується фактофіксуючою діяльністю) і теоретичний (сутнісний, здійснюваний на рівні абстракції) рівні, пов'язані між собою та зумовлюють один одного.

      При науковому дослідженні відбувається не лише рух «нагору», до все більш завершеного теоретичного апарату, але і «донизу», пов'язане з асиміляцією емпіричної інформації. Саме дану подвійність ми застосуємо, розглядаючи теоретичні напрацювання в галузі державного регулювання економіки продовольчого сектору, перш ніж перейти до дослідження сформованої практики [212, 213, 216, 218, 220, 222,223, 225].

      Абстрагуючись від сучасної ситуації, необхідно враховувати парадигму ринкової економіки, яка в цілому припускає порушення мікроекономічної рівноваги. Отже, на думку П. Самуельсона, на сьогодні має наступити епоха регульованого ринкового господарства [57], або словами Е. Фромма, «виробництво має слугувати потребам людини, а не системи».

      Державне регулювання економіки (ДРЕ) за умов ринку - це система заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, які здійснюють державні органи з метою стабілізації і адаптації існуючої економічної системи до мінливості умов. [160]. Іманентно ДРЕ відноситься до сфери управління, і тому що покликане координувати економічні процеси. За допомогою асиміляції його кредитної та субвенційної форм здійснюється пільгове кредитування, якому притаманний універсальний характер.

      Хоча проблема ефективного ДРЕ в продовольчому секторі України виникла і не сьогодні, саме тепер набула актуальної формула, запропонована П.Б. Струве ще на початку XX ст.: «Якщо держава бажає зміцнити... землеволодіння, то вона може досягти цієї мети не тим, що буде ганятися за нездійсненною економічною рівністю серед селянства, а лише - шляхом підтримки його життєздатних елементів... Політика, що спрямовується на формування такого селянства, буде єдино розумною та прогресивною» [57].

      Дослідження проблем державної підтримки продовольчого сектору, ми вважаємо, зручно здійснювати, використовуючи дедуктивний метод: переходячи від загальних понять до одиничних тверджень з поступовим просуванням з макроекономічного рівня до мікроекономічних, вивчаючі аспекти даного процесу на рівні господарства і державного агента. В свою чергу, на кожному з рівнів можливо виокремити окремі заходи з удосконалення системи розглянутих взаємовідносин. Основні з них:

      - на рівні держави: коригування пріоритетів реформування кредитного механізму з урахуванням його відтворювальної функції;

      - на галузевому рівні: підтримка пільгового кредитування агарного сектора, розвиток лізингу та комерційного кредиту;

      - на рівні банку і господарства: регулювання взаємин шляхом диференційованих моделей кредитування, обґрунтування пріоритетів у залученні кредитів з урахуванням оцінки оборотності засобів, вдосконалювання системи договорів в реалізації основних принципів кредиту. Зупиняючись на макроекономічних аспектах державної підтримки галузі, ми виділяємо поняття «фермерська проблема». [166].

      Тенденція фермерських доходів до відставання від інших доходів в економіці є свідченням довгострокової проблеми, актуальної і для України: її яскравим вираженням є ціновий диспаритет.

      Значні річні коливання цін на продукцію фермерів можна розглядати як дестабілізуючий чинник їх доходів, що відбиває короткострокову проблему (як свідчить практика, це коливання значно перевищує варіації обсягів виробництва) [87, 185].

      При дослідженні даної ситуації щодо українських умов потрібно зазначити, що при споконвічно занижених доходах сезонні коливання є катастрофічними, а отже ефективне вирішення може бути як похідна від здійснюваної урядом політики ДРЕ.

      Принциповим заходом державного впливу на продовольчий сектор України можуть бути схожими на застосовувані в інших країнах. Проте, варто зазначити, що бюджетні проблеми, а також помилки, у свій час допущені на Заході, зумовлюють необхідність формування більш гнучких механізмів. Потрібно зазначити, що існуюча в Україні система ДРЕ формувалася спорадично, і тому не має системного характеру. В.П. Алієва відмічає як основні недоліки сучасної системи підтримки продовольчого сектору нелігітимність, розпорошеність та неритмічність виплат, а також те, що «...село потребує фінансової підтримки, покликаної поступово компенсувати дохід, що вилучався суміжними галузями. Така підтримка, природно, має бути посильною для бюджету, але достатньою для адаптації галузі до ринкових умов» [5]. Потрібно підкреслити, що в Конституції України відсутнє поняття «ДРЕ». Тому одним з правових джерел економічного впливу держави на продовольчий сектор виступає Закон України «Про державну підтримку агропромислового виробництва», до переваг закону треба віднести закріплення на законодавчому рівні видів державної підтримки галузі. Проте, тут так і не сформульоване саме поняття підтримки, не закріплено гарантії її надання, так само як і не встановлена відповідальність за не надання, несвоєчасне надання і зниження її розмірів, що послаблює регулюючу роль закону [10].

      Вся работа доступна по Ссылке