Економічна природа перестрахування: специфічні ознаки та проблеми ідентифікації у системі страхових відносин
Наукові дослідження теоретичних питань перестрахування вчені-економісти розпочали наприкінці ХІХ–на початку ХХ століття, коли теорія страхування сформувалася в окрему галузь знань. Перестрахування як соціально-економічна категорія виникло не в конкретний історичний момент, а еволюціонувало разом із розвитком фінансових відносин і, зокрема, страхових відносин [239, c.65].
Велика заслуга у цьому напрямку досліджень належить німецькому вченому К. Пфайфферу та шведському актуарієві Ф. Лундбергу, які є авторами одних із перших наукових праць, безпосередньо присвячених питанням теоретичних і практичних засад перестрахування. Монографія “Введение в перестрахование”, яку опублікував у 1975 році К. Пфайффер, не втратила актуальності й дотепер. У передмові до цього твору (п’яте видання, вересень 1998 р.) вчений наголосив: “Впродовж більше двадцяти років свого існування ця книга отримала широке розповсюдження і стала популярним засобом, що висвітлює в концентрованій та зрозумілій формі основи техніки й сутність перестрахування” [255, c.3]. Проте висвітлені в роботі К. Пфайффера питання перестрахування мають в основному юридичне спрямування і присвячені правовим основам перестрахувальної діяльності. Вчення про перестрахування розглянуто з позиції страхового права. У 1909 році Ф. Лундберг опублікував наукову працю “Про теорію перестрахування”, котру він захистив як дисертацію на здобуття вченого ступеня у Відні на Шостому Міжнародному конгресі актуаріїв. Основна увага у цій праці приділена актуарним розрахункам, що сприяли розвитку “теорії колективного ризику” у страхуванні та перестрахуванні.
Теоретичні основи перестрахування висвітлюють науковці в різних галузях. Найпоширеніші дослідження перестрахувальних відносин характерні для права й актуарної математики. Водночас в економічній і страховій науках майже нема фундаментальних праць із перестрахування, хоча сутність перестрахування як економічного явища ніколи не ігнорували.
Одними з перших класичних праць зі страхування, в яких автори розглядають перестрахування з економічного погляду, стали роботи німецького вченого А. Манеса “Основы страхового дела” (1909 р.) та вітчизняного академіка К. Воблого “Основы экономии страхования” (1915 р.). Ці видатні попередники сформулювали традиційні постулати страхової науки, що стали базовими для вивчення перестрахувальних відносин. У своїх працях автори при дослідженні сутності перестрахування прагнули органічно пов’язати перестрахування з іншими економічними явищами, стверджуючи при цьому, що “економічна природа прямого страхування і перестрахування тотожна” [33, c.231] і “…немає жодної галузі страхування сьогодні, яка не була б пов’язана з перестрахуванням у тому або іншому виді” [184, c.107]. Таким чином учені-економісти досліджували перестрахування як економічне явище у системі страхових відносин, визначаючи його спільні ознаки з категорією страхування і наділяючи специфічними рисами.
Вивчаючи природу та сутність перестрахування як економічного явища, вважаємо за необхідне звернутися до етимології терміна “перестрахування”. Цілком логічним і незаперечним є той факт, що початковий зміст цього терміна пов’язаний із його кореневим словом “страхування”. Як зазначив К. Фідельман, “етимологія слова “перестрахування” – наступне страхування підтверджує, що перестрахування є частиною економічних відносин страхування” [319, c.34]. Отже, можна стверджувати про наявність спільного етимологічного джерела понять “страхування” і “перестрахування”. З огляду на це з’ясуємо взаємозв’язок походження цих понять і сучасного змістовного наповнення “перестрахування”.
Досліджуючи походження термінів “страхування” і “перестрахування”, зазначимо, що у науковій літературі подано кілька версій щодо їх етимології. Так, у фінансовій і страховій науці переважає думка, відповідно до якої “страхування” походить від латинських слів “securus” і “sine cura”, що означають “безтурботний”. За іншого підходу, першоосновою виникнення перестрахування, як і страхування, є “страх”, тому ці поняття вживають у значеннях “підтримка”, “гарантія успіху”, “захист”.
Болгарський учений П. Пеєв, досліджуючи походження терміна “страхування” ще у 1930-тих роках, наголосив, що такий мовний вираз виник передусім на відчутті та вгамуванні страху перед загрозливими явищами, ним характеризується захист від ризиків [185, c.23]. Вітчизняний науковець М. Клапків вказував на відсутність підстав для розгляду поняття “страх” як економічної категорії, оскільки “…страх є лише виявом внутрішнього душевного стану людини перед небезпекою” [125, c.15], а тому не належить до предмету дослідження економістів. Відтак, поняття “страх” і “небезпека” безпосередньо взаємопов’язані, оскільки, з одного боку, небезпека породжує страх, а з другого – “…є історичною категорією, що виникла і розвивається як реакція людини на страх” [193, c.24].
У лексикографічному дослідженні, яке було опубліковано в 1980 році у ФРН, зазначено, що сто років тому слово “страх” вживали вдвічі частіше, ніж слово “побоювання”, а тепер останнє трапляється у шість разів частіше, ніж “страх” [56, c.86-91]. Таке твердження є логічним, оскільки з пізнанням людиною навколишнього середовища у неї зникають причини для органічного страху, а виникають підстави для побоювання як сигналу на небезпеку і невизначеність, в умовах незнання та непевності. “Причини страху знаходяться поза людиною, тоді як побоювання – спонтанна, але вже певною мірою свідома оцінка ситуації – всередині людини” [103, c.29]. Отже, різні підходи авторів до етимологічного джерела страхування тісно пов’язують його походження із загальним розумінням небезпеки, невизначеності, непевності, випадковості, ненадійності. З цими багатозначними словами у страховій науці асоціюється й часто вживається як синонім поняття “ризик”.
Вся работа доступна по Ссылке
