Структурування та системне впорядкування перестрахувальних відносин

     

      У процесі організації перестрахувального захисту велике значення належить науковому обґрунтуванню методів передачі ризиків у перестрахування, форм його здійснення, видів перестрахувальних договорів, умов розподілу ризиків та відповідальності між учасниками перестрахування. Системне впорядкування взаємозалежних і взаємообумовлених елементів єдиного комплексу перестрахувальних відносин дасть змогу детальніше пізнати глибинну сутність перестрахування та визначити пріоритети і напрями розвитку перестрахувального ринку. Як зазначила О. О. Гаманкова, “без такої впорядкованості неможливо організувати складну справу, виробити методологію наукових досліджень, побудувати навчальний процес” [44, c.40]. Основою систематизації та структурування перестрахувальних відносин є класифікація перестрахування.

      У Великому тлумачному словнику сучасної української мови під класифікацією розуміють “систему розподілу предметів, явищ або понять на класи тощо за спільними ознаками, властивостями; групувати” [27, c.544]. При цьому зазначимо, що Т. А. Ротова метою класифікації у страхуванні визначає розподіл усієї сукупності страхових (перестрахувальних. – О. К.) відносин на ієрархічно пов’язані ланки [266, c.34], В. Д. Базилевич – установлення певної ієрархії, впорядкованої поділом на гетерономні (різнойменні) між собою множини, які внутрішньо є гомогенними (однорідними). Водночас автор розкриває наукове значення класифікації як такої, що дає змогу визначити місце тієї чи іншої підсистеми в системі, окремого елемента – в підсистемі та виявити зв’язки між самими елементами і системою в цілому[15, c.90-91]. Аналогічними є підходи до визначення поняття і значення класифікації в інших учених-економістів [336, c.44]. На нашу думку, класифікація перестрахування як система розподілу та групування перестрахувальних відносин за певними ознаками і властивостями у форми й види перестрахування має як наукове, так і практичне значення при організації перестрахувального процесу, визначенні об’єктів перестрахування, методів передачі страхового ризику, обсягів відповідальності за договорами перестрахування, оподаткуванні перестрахувальної діяльності. Однак у вітчизняній і зарубіжній літературі критерії класифікації перестрахування трактують неоднозначно, що негативно позначається на перестрахувальній практиці. Це зумовлює плутанину в основних базових поняттях перестрахувальної діяльності, невідповідність їх тлумачення реальному змістові перестрахувальних відносин.

      Так, одні науковці виокремлюють дві форми перестрахування – пропорційну і непропорційну, а у інших – ці поняття наведені як методи або види перестрахування. Разом з тим серед дослідників панує різна думка і стосовно розподілу перестрахування на факультативне та облігаторне: перша група вчених характеризує наведені поняття як методи передачі ризиків, друга – як форму узятих зобов’язань. Зупинимося детальніше на визначенні основних класифікаційних критеріїв перестрахування та уточнимо й узагальнимо схему його класифікації.

      Я. П. Шумелда перестрахування класифікує за методом передачі ризиків – на факультативне (добровільне), облігаторне (обов’язкове) і факультативно-облігаторне (змішане), а за видами договорів (формами здійснення) – на пропорційне (квотні договори, договори ексцеденту суми та квотно-ексцедентні договори) і непропорційне (договори ексцеденту збитку й ексцеденту збитковості) [351, c.307-308]. Аналогічний підхід до визначення класифікаційних ознак застосований у дослідженнях В. Д. Базилевича, М. Г. Каминкіної, О. Є. Солнцевої, А. О. Таркуцяк, Н. В. Ткаченко [15, c.90-91; 122, c.35, 49; 299, c.343-347; 309, c.55].

      Водночас К. Є. Турбіна виокремила такі класифікаційні ознаки перестрахування [303, c.477]:

      1) форми, за якими перестрахування поділяється на факультативне й облігаторне;

      2) види, зокрема пропорційне і непропорційне перестрахування;

      3) типи, підрозділяючи перестрахування на класичне та фінансове;

      4) підвиди: квотне–ексцедент сум; ексцедент збитку–ексцедент збитковості.

      При цьому автор обґрунтовує власну думку щодо вибору критеріїв класифікації і розподілу перестрахування за ними за допомогою уточнення понять “форма” і “вид”. Зокрема, на переконання К. Є. Турбіної, “форма перестрахування” – це характер стосунків між страховиком і перестраховиком, що відображає наявність взаємних зобов’язань сторін упродовж усього терміну дії договору перестрахування з передачі та прийняття ризиків у перестрахування за окремими видами страхування, а поняття “вид перестрахування” відображає технічні особливості розрахунку взаємних зобов’язань страховика і встановлює правила визначення відповідної частини ризику, яка передана в перестрахування, перестрахувальної премії та відшкодування перестраховиком збитків за договором [303, c.477].

      Вся работа доступна по Ссылке